Герой нашого часу” М. Ю. Лермонтова як соціально-психологічний роман
Герой нашого часу” М. Ю. Лермонтова як соціально-психологічний роман Герой Нашого Часу, милостиві государі мої, точно портрет, але не однієї людини; це портрет, складений з пороків усього нашого покоління в повному їхньому розвитку. М, Ю, Лермонтовлермонтов виступив як продовжувач традицій російської літератури. Як спадкоємець А. С. Пушкіна, він належав до числа російських діячів, розбуджених гарматними пострілами на Сенатській площі. Саме тому, за словами Герцена, “Лермонтов не міг знайти порятунки в ліризмі, мужня, сумна думка протягає
Критики писали, що “Герой нашого часу” погано стилізований під західноєвропейський роман, у якому автор описує “у перебільшеному виді знехтуваний характер” головного героя, Григорія Олександровича Печорина. Також критики писали, що Лермонтов зобразив самого себе в романі. Довідавшись про ці
Також він написав, що “Герой нашого часу” це портрет усього покоління молодих людей того часу. Свій роман Лермонтов публікував вроздріб у журналі “Вітчизняні записки”, а потім видав цілком. Бєлінському дуже сподобався цей добуток, і він був перший, хто сказав, що це не збірник повістей і оповідань, а єдиний роман, що зрозумієш тільки тоді, коли прочитаєш всі частини. Новели розташовані так, що вони поступово “наближають” Печорина до читача: спочатку дане оповідання про нього Максима Максимыча (“Бэла”), потім він побачений очами оповідача (” Максим Максимыч”), нарешті в “журналі” (щоденнику) пропонується його “сповідь”. Події передані не в хронологічній послідовності, що теж входить у художній задум
Автор прагне з найбільшою об’єктивністю й глибиною розкрити характер і внутрішній мир героя. Тому він у кожній повісті поміщає Печорина в інше середовище, показує його в різних обставинах, у зіткненнях з людьми різного Ттсихического складу. Розкриттю характеру героя підпорядковані всі образотворчі засоби роману: портрет, пейзаж, мовлення героїв. Повість “Князівна Мері” можна назвати головної в романі, тому що тут щонайкраще виявилися особливості “Героя нашого часу” як психологічного роману
У цій повісті Печорин розповідає пр самому себе, розкриває свою душу, і недарма в передмові до “Журналу Печорина” сказано, що тут перед нашими очами стане ” Історія душі людської”. У щоденнику Печорина ми знаходимо його щиру сповідь, у якій він розкриває свої почуття й думки, нещадно бичуючи властиві йому слабості й пороки. Тут дані й розгадка його характеру, і пояснення його вчинків. У безсонну ніч перед дуеллю Печорин підводить підсумки-прожитого життя; “Навіщо я жив? для якої мети я народився?… бути може, було мені призначення високе, тому що почуваю я в душі сили неосяжні…
Але я не вгадав цього призначення, я захопився принадами страстей порожніх і неблагородних; з горна їх я вийшов твердий і холодний, як залізо, але втратив навіки запал шляхетних прагнень-кращий колір життя”.У Печорина дуже складний характер: ми не можемо не засуджувати його за відношення до Бэле, до Мері, до Максим Максимычу, але в той же час співчуваємо, коли він висміює аристократичне “водяне суспільство”До того ж відразу зрозуміло, що Печорин на голову вище навколишніх: він розумний, хоробрий, енергійний, утворений. Але він не здатний на теперішню любов або o дружбу, хоча сам критично оцінює своє життя. Печорин сам говорив, що в ньому живуть два чоловіки, і коли один що-небудь робить, інший його засуджує Егоцентризм, скептичне відношення до моральних цінностей, і, з іншого боку, потужний інтелект, здатність до тверезої й нещадної самооцінки, прагнення до діяльності при відсутності життєвої мети все це властиво Печоринув романі послідовно аналізуються його подання про любов. дружбі
Печорин як би випробовується в різних ситуаціях: у любові до “дикунки” (“Бэла”), у любові романтичної (“Тамань”), у дружбі з однолітками (Грушницким), у дружбі з Максим Максимычем. Але у всіх ситуаціях він виявлявся в ролі руйнівника. І причина тому не в “порочності” Печорина, а в самому соціально-психологічному кліматі суспільства
Яке прирікає людей на трагічне взаємне нерозуміння. Автор не судить свого героя, і тим більше не викриває, але аналізує. Судить себе сам Печорин.
Відзначаючи соціальну спрямованість роману, Чернишевський писав: “Лермонтов… розуміє й представляє свого Печорина, як приклад того, якими стають кращі, найсильніші, благороднейшие люди під впливом суспільної обстановки їхнього кола”.Лермонтов не обмежується замальовкою “водяного суспільства”, він розширює уявлення про типову для Печорина середовищу показом офіцерського суспільства в повісті “Фаталіст” і окремими висловленнями героя. Порожнє, незначне, лицемірне-таким представляється дворянське суспільство в оповіданнях Печорина. У цьому середовищі все искреннее гине (“Я говорив правду мені не вірили” розповідає Печорин Мері); у цьому суспільстві сміються над кращими людськими почуттями
У повісті “Бэла” згадується про одну московську бариню, що затверджувала, що “Байрон був більше нічого, як п’яниця”. Цієї фрази досить, щоб переконатися в невежественности пихатої представниці світла. Лермонтов доходить висновку й переконує нас, читачів, у тім, що таке суспільство не може висунути зі свого середовища теперішніх героїв, що справді героїчне й прекрасне в житті за межами цього кола
И навіть якщо зустрічаються в цьому середовищі люди особливі, що володіють величезними можливостями, світське суспільство їх губить Дійсність не дала Печорнну можливості діяти, позбавила його життя мети й змісту, і герой постійно відчуває свою непотрібність. Порушуючи питання про трагічність долі неабияких людей і
(2 votes, average: 3.50 out of 5)