ГЕРБЕРТ ДЖОРДЖ УЕЛЬС
ГЕРБЕРТ ДЖОРДЖ УЕЛЬС
(1866-1946)
Чому чотири п’ятих сучасної літератури має бути присвячено часам, які ніколи не повернуться, тоді як про майбутнє рідко коли навіть згадуємо? Сьогодні ми – цілковиті раби обставин, а нам, гадаю, необхідно самим визначати свої долі. Кожного дня відбуваються зміни, які стосуються всієї людської раси, а ми дозволяємо їм пройти повз нашу увагу.
Герберт Уелье
Першого погляду його можна було б прийняти за комерсанта, суддю або людину будь-якої іншої звичайної професії, дати йому можна було б якнайбільше
Він є винятковим явищем серед сучасних письменників і мислителів завдяки своїй надзвичайній універсальності. Ні наука, ні філософія не наважуються зараз на створення такого арістотелівського синтезу, який виявився під силу письменникові Уельсу.
Карел Чапек
ВЕЛИКИЙ СМІЛИВЕЦЬ СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. Видатний англійський письменник Герберт Джордж Уельс народився у 1866 роді. Син крамаря й покоївки, представник того прошарку англійського суспільства, який бундючні англійці гонористо називали “кокні”, він належав до людей, про
За молодих років Герберт пройшов школу трудової виучки від касира у мануфактурній крамниці до вчителя початкової школи. Вісімнадцятирічний помічник учителя з таким завзяттям навчав свої вихованців, що їх було відзначено на екзаменах, а його запросили прослухати курс біології в Нормальній школі наук у Лондоні у видатного професора Томаса Хакслі, учня Чарльза Дарвіна. Своє майбутнє Уельс вбачав у науці; зовсім ще молодим, він висуває дуже сміливі наукові концепції. У статті “Нерухомий всесвіт” він випередив, хоч і в наївній формі, відкриття Ейнштейна. Друга стаття Уельса – “Нове відкриття одиничного” – була присвячена проблемам сучасної фізики. За традиціями старих університетів, у Нормальній школі існувало дискусійне товариство, своєрідний студентський клуб. Уельс одразу став його активним членом. Він також вступив до Фабіанського товариства, яке пропагувало реформістські ідеї перетворення капіталістичного суспільства у соціалістичне. Заперечуючи, як і інші фабіанці, ідею революційного перетворення світу, Уельс незабаром розходиться з ними у поглядах на шляхи еволюції суспільства. Він розробляє теорію технократії, згідно з якою майбутнє людства визначатиме технічна інтелігенція. Закінчивши у 1888 році Лондонський університет, Уельс займається наукою, публікує підруч-ники з біології та фізіографії, видає тритомну популярну книгу “Наука життя” (1930), регулярно пише газетні нариси.
У 1887 році Герберт Уельс надрукував своє перше оповідання. Ідеал прогресу – нерв усієї художньої та наукової спадщини Герберта Уельса. Його не переставало хвилювати питання про те, чи співвідноситься матеріальний прогрес із соціальним і моральним. Англія після багаторічної стабільності вікторіанської епохи на зламі століть переживала період піднесення активності суспільних рухів, культурних пошуків. Інтерес до суспільної проблематики – характерна риса літературної діяльності Уельса.
Дивовижний і неповторний художній світ Уельса формували і його юнацький бунт проти духовної обмеженості своєї сім’ї, і навчання в університеті, і власні наукові пошуки, і політичні та соціальні зрушення в англійському суспільстві. Життєвий досвід Уельса визначив його позицію в літературі: дієвість, злободен-ність, почуття громадської відповідальності. “Життя завжди було мені страшенно цікаве, захоплювало надзвичайно, сповнювало мене образами й ідеями, які – я відчував – треба повернути йому назад”,- писав він.
Пасивність, споглядальність, витончена майстерність, формальні пошуки були неприйнятними для Уельса. В полемічному запалі він заявляв: “Я журналіст… Я відмовляюся вдавати із себе художника”.
Не піддаючи сумніву важливість і необхідність письменницької майстерності, Уельс протестує “проти педантичних і вузьких понять про художню доскона-лість”. Охрещений критикою “великим сміливцем сучасної літератури”, Уельс справді виявляв сміливість і новаторство у своїх творчих пошуках, насамперед щодо змісту. Він поєднав найболючіші проблеми сучасності і вічні питання, реалістичне зображення і фантастичні ситуації. Досвід наукової роботи визначив своєрідність його художньої манери. Людина, наука, суспільство – основні категорії його творчості.
Прозі Уельса притаманні дисциплінованість мислення, математична продуманість композиції і струнка розмірність усіх частин художнього твору, інтерес до точної та виразної деталі, лаконізм письма, відмова від літературної зайвини.
У 1894 році в статті “Популяризація науки” Уельс так охарактеризував свою творчу манеру: “Популяризатор науки повинен керуватися тими ж принципами, що лежать в основі “Вбивства на вулиці Морг” Едгара По і серії оповідань про Шерлока Холмса Конана Дойля. Спочатку ставиться проблема, потім крок за кроком ми разом із читачем йдемо до її розв’язання”.
Уже в ранніх оповіданнях Уельс виявляє себе письменником реалістичної школи. Він не визнавав ні естетизму, ні натуралізму. В оповіданні – памфлеті “Не-збагненний художник” (1894), де зображений кухар-естет, якого щоразу виганяють з роботи після виготовленого ним “шедевра” на кшталт “свинина з полуницею під пивним, соусом”, письменник зло і дотепно висміює претензії творців “мистецтва для мистецтва”: “Робіть так, як вам підказує натхнення, кажу я, і не турбуйтесь про наслідки. Наша справа – створювати чудові творіння гастрономії, а не догоджати ненажерам або бути жерцями здоров’я”. Сам Уельс сприймав місію письменника як творця духовності.
Твори Уельса можна поділити на дві групи: науково-фантастичні і соціально-побутові. Широкому загалу читачів Уельс відомий насамперед як автор фантасти-чних романів: “Машина часу” (1895), “Острів доктора Моро” (1896), “Невидимець” (1897), “Війна світів” (1898), “Коли сплячий прокинеться” (1899), “Перші люди на Місяці” (1901), “Війна у повітрі” (1908).
Уельс продовжував традиції Жуля Верна, який виявляв підвищений інтерес до практичного застосування наукових відкриттів, але відрізнявся від свого поперед-ника у головному: його фантастичні романи не стільки наукові, скільки соціальні. Майбутнє цікавить Уельса тому, що може допомогти пояснити сучасні події та явища.
В лекції “Відкриття майбутнього” (1902) Уельс так обгрунтував теоретичні передумови своєї фантастики: “Тепер, на початку XX століття, людству необхідно бачити своє майбутнє з особливою ясністю, досліджувати всі можливі його варіанти, домагатися здійснення найсприятливіших з них”.
Уже в першому своєму романі “Машина часу” Уельс використав прийом, який стане головною ознакою всіх його фантастичних творів: наукові припущення і соціальні ситуації доводяться до логічного завершення, завдяки чому виразно й опукло постає те, чого, через його узвичаєність, не помічають сучасники, хоч воно потребує серйозного осмислення. Таке висвітлення сучасного нерідко супроводжується появою сатиричних барв на письменницькій палітрі Уельса. Серед своїх учителів Уельс називав Джонатана Свіфта, підкреслюючи соціальний і філософський характер сатири, притаманний його фантастиці.
Творча спадщина Уельса надзвичайно велика. Він написав майже сорок романів, кілька збірок оповідань, чимало науково-публіцистичних статей. У 1920 році Г. Уельс під впливом вражень від перебування у післяреволюційній Росії написав книгу “Росія в імлі”.
Герберт Уельс усе життя відстоював право на свободу слова і свободу думок; його ім’я, за словами Карела Чапека, “ніколи не належатиме лише історії літерату-ри, а такою ж, а можливо, ще більшою мірою, увійде в історію людського прогресу”.
В РОЗДУМАХ ПРО МАЙБУТНЄ. У першого роману Герберта Уельса “Машина часу” довга передісторія. “Гратися” цією темою, як він сам говорив, письменник почав ще у студентські роки. Одним із перших Уельс висловив геніальний здогад про існування просторово-часових зв’язків і про відносність часу. Щоправда, ця ідея на зламі віків носилась у повітрі. До відкриття Альберта Ейнштейна лишалося майже десять років. Освоївши проблему як учений (стаття “Жорстокий Всесвіт”, вступний розділ “Машини часу”), Уельс довго шукав художні форми для її втілення. Спочатку було кілька варіантів повісті “Аргонавти хроноса”, потім – роман “Машина часу”, в якому Уельс одразу ж виявив себе зрілим майстром. Художньої цілісності було досягнуто, коли письменник поєднав у романі вигадку і реальність. “Сама по собі фантастична знахідка – це ніщо,- писав Уельс,- і коли за цей рід літератури беруться невмілі письменники, які не розуміють цього головного принципу, у них виходить неймовірна нісенітниця і дещо екстравагантне. Кожен може придумати людей навиворіт, антигравітацію або світ на зразок гантелей. Інтерес виникає тоді, коли про все це йдеться мовою повсякденності, а всі інші чудеса геть відкидаються. Тоді оповідання стає людяним”.
Композиція “Машини часу” відповідає тому принципу, якого, слідом за Едгаром По і Артуром Конаном Дойлем, дотримувався Уельс: спочатку заявити тему, а потім дослідити обставини.
… У лондонській вітальні ведуть бесіду поважні джентльмени: Мандрівник у часі, Психолог, Молода Людина, Провінційний Мер, Медик та інші. Відсутність власних імен – це вдалий прийом, завдяки якому вся подальша розповідь від одиничної події переводиться у площину загального, всесвітнього, на міфологічний рівень. У цьому плані Уельс виступив як першовідкривач; він умів перетворити факт на символ, міф, не втрачаючи матеріальної природи цього факту. Міфотворчі тенденції стали характерною рисою літератури XX століття (творчість Томаса Манна, Франца Кафки, Михайла Булгакова, Габріеля Гарсіа Маркеса, Чингіза Айтматова та ін.).
У першому і другому розділах роману йдеться про принцип подорожі у часі, а з третього розділу починається розповідь Мандрівника у часі про його науковий
Експеримент. Композиційно роман побудовано за законами художнього монтажу: поєднуються різні часові пласти – минуле (Англія кінця XIX століття) і майбутнє (802701 рік).
На відміну від утопічних романів, у яких майбутнє поставало як реалізована мрія людства про “золотий вік”, замальовки з історії людської цивілізації в Уельса дуже песимістичні. І назва розділу – “У золотому віці” – іронічна. Розділ “Занепад людства” дає варіант відповіді на питання, що найбільше хвилювало Уельса: якими будуть соціальні наслідки технічного прогресу і як вони позначатимуться на долі людства? Фантастична ситуація роману “Машина часу” загострює, доводить, через гіперболу та гротеск, до логічного завершення думку про паразитизм правлячої еліти та тваринне існування людей, що їх обслуговують.
Людство, яким його застає Мандрівник у часі, розділилося на два світи: наземний і підземний, на дві касти – елоїв і морлоків. Тендітні, граціозні, маленькі елої – це звироднілі представники елітарного світу. Уельс підкреслює хворобливий, “сухотний” характер краси цих безпорадних істот. В елоїв не лише дитяча, іграшкова, лялькова зовнішність, їхній розум – також на рівні розвитку п’ятирічної дитини:
“Я гадав, що люди вісімсот другої тисячі років неодмінно випередять нас в галузях науки, в галузі мистецтва, і взагалі – в усьому Тут один із них… спитав, чи не звалився я з Сонця під час громовиці! Хвиля розчарування пройняла мене”.
Елої не тільки інфантильні, у них відсутні елементарні знання, вони нічим не цікавляться, ледачі й пасивні. Хоча у суспільстві майбутнього немає приватної власності, а існують колективні форми побуту (“Комунізм!” – констатує Мандрівник у часі), вся подальша розповідь виявляє істинну сутність того, що було в реальному житті.
Спостерігаючи чудовий пейзаж Золотої Доби, Мандрівник то тут, то там натрапляє на вентиляційні колодязі, чує стукіт, схожий на шум роботи величезних машин. З’ясовується, що елої – не єдині мешканці Землі; глибоко внизу живуть звіроподібні морлоки. Саме вони й обслуговують розбещених елоїв, які рано чи пізно мають стати їжею для здичавілих морлоків-канібалів. Кінець людства, за Уельсом, є наслідком тих тенденцій у розвитку людського суспільства, які приз-водять його до кастового поділу, до виникнення корпоративних угруповань, до розмежування за класовими, ідеологічними та іншими ознаками.
Отже, фантастичне припущення у Герберта Уельса підпорядковане зображенню характерних явищ сучасності. Саме в цьому полягає художнє новаторство Уельса, який розкрив нові можливості наукової фантастики: неймовірне, фантастичне допомагає зрозуміти реальне, те, що існує у звичайному житті.
У художньому світі Уельса велику роль відіграє ілюзія правдоподібності. Починаючи з експозиції, де у формі невимушеної бесіди викладається наукова теорія про четвертий вимір, достовірність роману досягається через авторський інтерес до деталей і подробиць. А оскільки вони запозичені з повсякденної дійсності, то саме це створює атмосферу реальності всього, що відбувається в романі.
Уельс активно вводить у художню тканину роману публіцистичні роздуми. Наприклад, спостереження за елоями породжує такі невеселі думки у Мандрівника:
Вперше в житті я замислився над прикрими наслідками нашого соціального устрою… Наслідки ці цілком логічні. Силу породжує потреба. Статки призводять до розманіженості. Прагнення поліпшити умови існування (а справжня цивілізація – це процес невпинного і дедалі більшого забезпечення життя) колись буде цілком здійсненне. Одна перемога над природою об’єднаного спільними зусиллями люд-ства тягне за собою другу. Те, що тепер ми вважаємо химера ми, було реалізоване, мрії справдилися. І ось я бачив перед собою наслідки.
Лаконізм, точність і конкретність думки, стриманість і строгість мови поєднуються у прозі Уельса з емоційною жвавістю, з умінням конкретне, реальне перетворити на образ – символ. Так, фігура Сфінкса, що прикрашає країну Золотої Доби, може трактуватися як символ вічності та загадковості буття, як символ занепаду цивілізації, як улюблений символ декадентів (тут міститься прихована полеміка Уельса із символізмом).
Таким чином, фантастичне начало в романі Уельса складніше та ширше, ніж у його попередників: фантастика охоплює не тільки світ науки і техніки, а й соціальну сферу. Народжувався роман, соціальний за своєю| суттю, хоча й одягнений у шати наукової фантастики.
Глибоким і багатоплановим, таким, що свідчив про неухильне розширення масштабу письменницької думки, став четвертий (після “Машини часу”, “Острова доктора Моро” і “Невидимця”) роман Уельса – “Війна світів”. Якщо “Машину часу” визначають як соціальну антиутопію, то “Війна світів” – це роман – пересторога, роман – катастрофа. Критика по праву вважає “Війну світів” вершиною першого періоду творчості письменника. Саме цей роман Уельс надіслав у 1906 році Льву Толстому, коли той висловив бажання ознайомитися із творчістю англійського фантаста.
З романом “Війна світів” не раз траплялися різні курйози. Коли в 1938 році у США роман був інсценований для радіо, то слухачі сприйняли цю інсценівку за репортаж, і в країні спалахнула паніка. Аналогічний випадок стався в Еквадорі на початку 50-х років. Такий масовий психоз був породжений художньою досконалі-стю роману, напруженістю дії, психологічною достовірністю, переконливістю кожного епізоду. Це досягалося завдяки тому, що фантастичне припущення максимально було наближене до сучасності: дія роману відбувається в Англії на початку XX століття.
В основі сюжету роману – фантастична гіпотеза: представники марсіянської цивілізації, принципово відмінної від земної, задля забезпечення своїх біологічних потреб здійснюють вторгнення на Землю. Така ситуація перетворює сам роман на гіпотезу, доведення якої спрямоване на вирішення проблеми, що ніколи не переставала хвилювати Уельса: доля людства та земної цивілізації. На перший погляд, марсіяни, які складаються в основному з матерії мозку, сильніші, енергій-ніші, витонченіші, ніж земляни. Вони мають техніку і знання, недоступні людині XX століття. Найголовніше ж у тому, що дві цивілізації живуть за різними мо-ральними нормами, керуються різними принципами, у них різні ідеології, різний рівень знань – словом, вони різні. І це стає однією з причин непримиренної війни, свідком і учасником якої є сам оповідач.
Роман починається з характерного для Уельса прийому: читачеві повідомляються необхідні відомості про Марс, атмосферу, температуру, наукові гіпотези про рівень розвитку марсіян. Для Уельса марсіяни – своєрідна метафора, не більше. Це може бути і смертоносна зброя чи природні або соціальні катаклізми, тобто якась надзвичайна сила, що загрожуватиме існуванню роду людського, Уельс вдається до парадоксального заклику: не судити марсіян за напад на Землю надто суворо. Мета такого прийому – не стільки вразити незвичайністю суджень, продемонструвати їх самобутність і незалежність, скільки зруйнувати претензії людей на визнання своєї “вищості”, правильності, на однобічну оцінку подій. П’ятдесят марсіян ледве не знищили всю земну цивілізацію, і тільки земний мікроб, смертельний для інопланетян, зупинив катастрофу. Одним із перших гине від нападу (і в цьому – відтінок трагічної іронії) астроном Оджілві, який вперто запе-речував “вульгарну гіпотезу” про те, що на Марсі є життя. Саме така гіпотетична ситуація дала можливість Уельсу розгорнути широкомасштабну критику сучасно-го йому суспільства і людської природи загалом. Найстрашніші вади землян, на думку письменника,- егоїзм та розбещеність. Вони є руйнівними для людей. Саме тому в романі досліджується людина, а не описуються детально технічні прилади і машини, що до Уельса було обов’язковим для науково-фантастичного роману. Таке дослідження людини викликає гіркі, тривожні думи: технічне верховенство марсіян дзеркально відбиває недосконалість, навіть примітивність людської цивілізації, її незахищеність.
В одному з епізодів роману солдат – артилерист уподібнює людство до мурашок:
У них нема ні духу, ні гордощів, ні пристрасних бажань, лише страх і нерішучість. Вони тільки й звикли, що квапливо бігти на роботу; я бачив їх сотнями, як вони із сніданками в руках пруть щодуху й тільки думають, щоб не пропустити поїзд, щоб їх не вигнали з роботи за спізнення. Настільки вони злякані, що навіть бояться зрозуміти ту роботу, яку роблять. Додому знову спішать, боячись запізнитись на обід. А вечорами сидять по хатах, бо їх лякають глухі вулички.
Висловлюючись таким чином на адресу людини, Уельс вболіває за її недосконалість. Гнівна сатира насправді прислуговується виявленню гуманної позиції автора; показуючи інтелектуальне і моральне зубожіння людства, Уельс викриває абсурдність і антилюдяніеть ніцшеанської тези про верховенство сильного над слабким. Роман “Війна світів” стверджує: так, людство в своєму розвитку відстало, але інтелект, спрямований на знищення інших цивілізацій,- це варварство вищого гатунку, вбране у шати науково-технічного прогресу; якщо науково-технічний прогрес не супроводжується моральним удосконаленням цивілізації, він здатний породити монстра.
Однак і людство у зображенні Уельса, як і марсіяни, дуже далеке від моральної досконалості. Під час втечі з міста “цивілізовані” лондонці не гребують вбивствами та мародерством. Навіть священик забуває про своє покликання: він пасе не паству, а лише себе. Моральність сучасного людства, за Уельсом, катастрофічно низька. Письменник показує своєрідну спорідненість аморальних марсіян і аморальних землян. На тлі однакової аморальності жертв і катів виникає ще один мотив можливих шляхів виживання людства. Один із варіантів висловлює артилерист. Цього проповідника ідеї “виживання сильнішого” (є ж бо й серед землян прихильники теорії Ніцше) не бентежить, що в боротьбі за виживання відбудеться людська селекція. Він заявляє: “Той, хто ні на що не здатний, хто тільки заважає і шкодить, мусить померти. Всі вони мусять померти. І навіть охоче. Бо це ж злочин проти всіх – жити і псувати весь рід”. Такий шлях для Уельса неприйнятний.
Роман було написано у 1898 році. До трагічних подій 30-х років XX століття лишалося ще чимало часу. Уельс передбачив, куди можуть завести людство жерці ідеї про “право сильного”. Чи не тому в романі – гіпотезі, яким є “Війна світів”, вже чітко окреслені риси майбутнього роману – перестороги?
Справжнім шляхом збереження і розвитку людської цивілізації, вважав Уельс, є шлях солідарності землян. Людей єднає не жах перед майбутнім, а відчуття істо-ричної перспективи, не бездуховність, а усвідомлення непереможної сили духовності. Спільну радість, єдність усіх землян відчули люди, дізнавшись про звільнення від марсіян.
Тисячі міст, завмерлих від жаху, раптом засяяли в яскравих вогнях ілюмінацій. Мені розповідали, як люди від радості плакали, кричали, кидали роботу, тисли одне одному руки, сміялися… Церковні дзвони, що два тижні мовчали, радісно бомкали по всій Англії. А продукти харчування… звідусіль ішли до нас… Здавалося, ніби всі судна світу в ці дні поспішали до Лондона.
І це не був вияв “рожевого оптимізму” письменника, це його переконання: моральність і духовність об’єднують, аморальність і бездуховність роз’єднують людей. Шлях у майбутнє – то спільний шлях усіх людей, які усвідомили, що Земля – єдина батьківщина людства.
“Війна світів” – філософський роман – гіпотеза. В основі уельсівської філософії – любов і повага до людини, занепокоєність майбутнім земної цивілізації.
У праці “Досвід автобіографії” Уельс писав: “Період загального знайомства зі світом у мене так затягнувся і розрісся, що інтерес до людського переважає над усім іншим лише в останні роки”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)