Геніальний автор “Людської комедії”

Французький письменник Оноре де Бальзак (1799- 1850) – найбільший представник критичного реалізму в західноєвропейській літературі. “Людська комедія”, що за задумом геніального письменника повинна була стати такою ж енциклопедією життя, який була “Божественна комі щя” Данте для його часу, поєднує біля ста добутку. Бальзак стре милея запам’ятати “всю соціальну дійсність, не обійшовши жодного положення людського життя”.

Бальзак народився на півдні Франції, учився в католицькому навчальному закладі, Середня освіта Бальзак

одержала в Парижу. Батько письменника був вихідцем із селян, у роки імперії він став військовим чиновником. Бальзак вирішив випробувати свій літературний талант. Залишивши сім’ю, він виїхав Впариж.

Хвилюючими своїми контрастами бурхливе життя Парижа жагуче тягло до себе письменника. Паризьке життя визначило його творчий розвиток. В оповіданні “Фачино Кане” Бальзак згадує, що вже в дні юності він почав “вивчати вдачі передмістя, його жителів, їхні характери”. Потрапляючи в юрбу робітників паризького пригорода, він “почував на своїй спині їхні лахміття, ішов у їхніх дерев’яних черевиках”.

“Я вже знав, – зауважує Бальзак, – для якої потреби може послужити передмістя – ця практична школа революцій”.

“Человеческою комедію” відкриває філософський роман “Шагренева шкіра”, що з’явився як би прелюдією до неї. “Шагренева шкіра” – відправний початок моєї справи”, – писав Бальзак. Автор оповідає про те, як герой роману Рафаель, отчаявшись домогтися успіху чесною працею молодого вченого, вирішив покінчити із собою. Бальзак уводить у роман фантастичний “персонаж” – шагреневу шкіру. Звичайно це шкіра особливого вироблення, що нагадує по малюнку ослину. Рафаеля вирішив взяти її в антиквара, довідавшись по древньому написі на шагреневій шкірі, що вона має таємничу могутність виконувати бажання свого власника. Напис указував на те, що шкіра й життя того, хто захоче випробувати на собі її силу, будуть скорочуватися з виконанням кожного бажання. Але Рафаеля це не зупинило: він зволів продати своє життя за блага, які обіцяв талісман

Що очікувало парубка, що вирвався такою ціною з бідності? Бальзак показує: смерть на виплат, повне переродження особистості. Незабаром, заглянувши в глиб власної душі, Рафаель “побачив, що вона уражена гангреною, що вона гниє…” Так своєрідно Бальзак уперше розповів, чим кінчаються спроби людей продати себе, пристосуватися до життя суспільства, одержимого спрагою наживи й паразитичного існування

Таким чином, за алегоріями філософського роману Бальзака ховалося глибоке реалістичне узагальнення. Пошуки художнього узагальнення, синтезу, визначають не тільки зміст, але й композицію творів Бальзака. Багато хто з них побудовані на розвитку двох рівних за своїм значенням сюжетів. Наприклад, у романі “Батько Горио” заперечують право бути головним героєм і старий Горио, і Растиньяк. Такий же складної по композиції є й краща повість Бальзака “Гобсек”.

Бальзак оповідає в “Гобсеке” одночасно про багатьох дуже несхожих один на одного людях. На другому плані повести, як би в тіні, перебувають дочка віконтеси де Гранлье – Камілла й збіднілий аристократ ернест де Ресто. Їхньої любові співчуває адвокат Дервиль. Сидячи у вітальні г-жи де Гранлье, Дервиль повідомляє матері дівчини невідомі їй подробиці про сумну історію сім’ї графа де Ресто й про ту роль, що у цій історії зіграв лихвар Гобсек.

Батько ернеста, граф де Ресто, у свій час женився на дочці папаши Горио – Анастази. Це була жінка з буржуазного середовища, красуня, що володіла рішучим характером. Анастази, вийшовши заміж за аристократа в роки Реставрації, розорила чоловіка, пустивши по вітрі весь його стан заради світського чепуруна й авантюриста. Дервилю, у той час лише починав свою адвокатську практику, із працею вдалося зберегти частину майна графа де Ресто для його сина. Такий, здавалося б, сюжет повести. Але насправді її сюжет цим не обмежується. Головний герой Бальзака в даному добутку – Гобсек, живе уособлення влади золота над людьми

Гобсек, перейнявшись довірою до Дервилю, ділився з ним своїми думками. У нього була послідовна, але страхаючою своєю відвертістю, своїм цинізмом система поглядів, у якій ми без праці виявляємо життєву фидософию всього буржуазного миру. “Із всіх земних благ, – говорив Гобсек, – є тільки одне, досить надійне, щоб коштувало людині гнатися за ним. Це… золото”.

Гобсек не вірив у порядність людей. “Людина скрізь однакова: скрізь іде боротьба між бедними й богатими, скрізь. І вона неминуча. Так краще вже самому давити, чим дозволяти, щоб інші тебе давили”.

Дервилю, у той час багато в чому наївному, слова Гобсека здавалися блюзнірством. Він вірив у людську шляхетність, сам він недавно полюбив дівчину-белошвейку Фанни Мальво. Вона, до речі, виявляється однієї з випадкових “клієнток” Гобсека. Від Гобсека Дервиль довідався правду про жорстоку боротьбу інтересів, що визначає життя буржуазного суспільства, подібно тому як довідається цю правду юний Растиньяк у романі “Батько Горио” від каторжника Вотрена. Тим більше трагічними здалися Дервилю сцени, пов’язані з руйнуванням сім’ї Ресто, свідком яких він став

Моральне падіння людини, корисливі інтереси, хижі звички – от що довідався Дервиль, зустрівши Гобсека. Спостерігаючи за Живоглотом (голландське ім’я “Гобсек”-по-французькому “Живоглот”), із цинічною відвертістю обирающим своїх клієнтів, Дервиль зрозумів лиховісну причину панування Гобсека над багатьма людьми. Він зрозумів також щиру причину їхніх трагедій, які завжди мали загальну основу: один віднімав гроші в іншого. “Так невже все зводиться до грошей!” – викликує він. Саме про цьому й хотів сказати Бальзак своїм добутком

У грошових відносинах Бальзак бачив “нерв життя” свого часу, “духовну сутність усього нинішнього суспільства”. Нове божество, фетиш, кумир – гроші перекручували людські життя, віднімали дітей у батьків, дружин у чоловіків… За окремими епізодами повести “Гобсек” коштують всі ці проблеми. Анастази, що зштовхнула тіло померлого чоловіка з постелі, щоб знайти його ділові папери, була для Бальзака втіленням руйнівних страстей, породжених грошовими інтересами

Цікавий фінал повести – смерть Гобсека. Живоглот у своїй маніакальній прихильності до грошей, що перетворилася “на порозі смерті Гобсека в якесь божевілля”, не хотів “розстатися з найменшою часткою своїх багатств”. Його будинок став складом гниючих продуктів… Старий усе вмів зважити, урахувати, ніколи не поступався своєю вигодою, але він “не врахував” тільки одного, що накопичення не може бути метою розумного людського життя

Бальзак ще багато разів буде вертатися до цієї важливої проблеми й у романі “Євгенія Гранді”, і в “Історії величі й падіння Цезаря Биротто”, і у романі “Селяни”. Слідом за Бальзаком цю тему будуть розвивати й письменники XX століття. Але примітно, що Бальзак висловив вирок буржуазному суспільству ще в пору його розквіту

В “Гобсеке” виявилися й інші особливості таланта Бальзака. Він створив несхожі один на одного характери. Мовлення його героїв індивідуалізована. Коли Бальзак говорить, що по вечорах, задоволений проведеним днем, Гобсек “потирав собі руки, а із глибоких зморшок, що борознили його особа, начебто піднімався димок веселості”, він досягає – такої мальовничої виразності, яку можна зрівняти лише з картинами старих майстрів

У романі “Євгенія Гранді” виявилися найбільш характерні риси монументальної прози Бальзака. Роман побудований на ретельних портретних замальовках жителів французького містечка Сомюра. По об’ємності, умінню виявити характерне портрети Бальзака сучасники порівнювали з картинами Рембрандта, коли хотіли підкреслити їхню мальовничість. Коли заходило мовлення про сатиричні риси таланта Бальзака, його порівнювали із гравюрами Домье.

Головною особливістю портретів Бальзака є їхня типовість і чітка історична конкретизація. “Добряга” Гранді такого ж роду накопичувач, як і Гобсек. Але це людина, ще пов’язаний із землею, у минулому виноградар і бондар. Він розбагатів, скуповуючи маєтку духівництва в період революції 1789 р. Як і Гобсека, золото “гріло” душу старого, стало для нього єдиною мірою речей, вищою цінністю життя. У цьому змісті Гранді, за словами Бальзака, був типовим представником свого часу. “Скнари не вірять у майбутнє життя, для них усе – у сьогоденні. Ця думка кидає жахливе світло на сучасну епоху, коли більше, ніж у як би те не був інший час, гроші володарюють над законами, політикою й вдачами”, – читаємо ми вромане.

Монотонний плин провінційного життя старого Грандо, його дружини й дочки порушується приїздом з Парижа Шарля Гранді, кузена Євгенії, у той момент батька, що втратив, що разорились на фінансових операціях. Шарль представляє найменш зараженими меркантильними інтересами галузь сім’ї. Він розпещений родителями, впивається світськими успіхами. На відміну від Євгенії, що володіє сильним характером, Шарль уже “розмотав” “зерно чистого золота, кинуте в його серце матір’ю”.

Раптово спаленіла любов Євгенії до Шарлю, його від’їзд у Вест-Індію, його одруження після повернення в Париж на дочці маркіза д’об-рион – такий сюжет роману