“Гамлет, принц датський” витвір мистецтва й людської геніальності
Три з половиною години із головою вистачить для того, щоб повільно прочитати трагедію “Гамлет”, яка належить перу геніального британського драматурга Вільяма Шекспіра, її визначальні риси – стислість і лаконічність викладу, жодного зайвого слова, з філософії, психології, символів і таємниць, які досі захоплюють уяву безлічі вчених, митців, критиків. І ще – всесвітня слава.
“Гамлет, принц датський” – витвір мистецтва й людської геніальності, у якому зв’язались кров, лірика, Кохання, де тисячі граней, де є сюжет у сюжеті
Віраж першої думки: монологи й діалоги героїв немовби стоять вище загальної композиції та сюжету твору. Вони будуть мати зміст і глибину навіть поза контекстом, і це, я вважаю, є ключовою відзнакою. Думка друга цілком здалась у полон темі кохання. Реаліст Шекспір акцентує увагу на тому, що Коханням править час. Цими словами він наділяє не кого іншого, як короля, брата померлого! У них відчувається (мною, принаймні) страх того, що за його злодіяння можуть розквитатись тою ж самою монетою.
Також дуже цікавим є легкий, мов дим, натяк на забобони моральності щодо поведінки коханої: пам’ятаєте наказ Полонія та Лаерта Офелії? А нещасну її долю? Виникає цілком резонна думка: а чи не склалося б усе по-іншому, якби дівчина слухалась свого серця, а не рідних? Питання риторичне, на те, власне, і трагедія. Піке третьої думки: звісно ж, буття. Питання життя та смерті, яке, перефразу-ючи слова одного філософа, уже настільки замучене й поховане під купою стількох тлумачень, що, здається, втратило своє первісне призначення.
Отже, буття, людська доля, момент вибору, оцінка подій нашого існування. Мене й досі пронизують слова про сни, “…які насняться нам у смертному сні, коли покинемо цей бренний світ…”, про той “невідомий край, звідки не повернутись”. Митець дивовижно чітко, лаконічно й влучно формулює в цьому найвідомішому монолозі Гамлета людські страхи та роздуми, які охоплювали кожного зі смертних, але далеко не кожен міг їх так виразити. У чому сенс нашого буття? Нашого болю, страждань? Навіщо ми у цьому світі, що нас тут утримує? Відповідь на такі питання шукають все життя, а деякі з нас сходять із цієї дистанції раніше і, так би мовити, власноруч. А наша реальність у тому, що ми насправді не знаємо, чи маємо право засуджувати чи зупиняти тих, хто вкорочує собі вік (тут знову ж таки постає проблема вибору – Офелія свій зробила…), але мати право й робити щось – дві різні речі, які, як виявляється, часто ходять нарізно.
Виліт четвертої й, мабуть, останньої думки: протягом читання твору (до речі, неодноразового) мене не покидало відчуття того, що я не охоплюю й десятої частини тої глибини чи тої простоти думок. Постійно якісь розмиті видіння пливли між рядками моєї книги, а я все не можу їх спіймати. Але я розумію, що вони – і видіння, і рядки, та й взагалі кожне слово твору – так захопили мене, що я буду полювати на них при кожному перечитуванні й перегляді великої трагедії, аж доки не спіймаю.
“Гамлета” можна прочитати за три з половиною години. Але розгадувати таємниці, зашифровані в п’яти актах цієї трагедії, ви будете все життя.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)