Франко Іван Якович

Франко Іван Якович (1856-1916)

І. Я. Франко народився 27 серпня 1856 р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.

Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рр. – у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875 р.

Його батько Яків Іванович помер, коли І. Франкові було близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871 р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання.

Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші “Пісня і праця” (1883), у поемі “Гадки на межі” (1881).

І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 р. Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.

Улітку 1874 p. І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур’я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875 р. вступає на філософський факультет Львівського університету.

Ще

гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові “Друг”. Вступивши до студентського “Академічного гуртка”, Франко став активним працівником і автором його органу “Друг”: вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість “Петрії і Довбущуки”, з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в “Другові” (1877 р.) переклад роману М. Чернишевського “Что делать?”, перекладає вірші Пушкіна “Ворон к ворону летит” і “Русалка”, що ввійшли в першу збірку поезій “Балядьі и росказьі” (1876).

Доноси галицьких реакціонерів спричинили перший арешт І. Франка і членів редакції журналу “Друг”. Після звільнення з тюрми (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І. Франко, що був до того “соціалістом по симпатії, як мужик”, включається в соціалістичний і робітничий рух Галичини, стає на шлях активної боротьби з австрійською монархією, з носіями соціального і національного гніту в ній.

Разом з М. Павликом І. Франко починає видавати журнал “Громадський друг”, у якому друкує свої вірші “Товаришам із тюрми”, нарис “Патріотичні пориви”, початок повісті “Boa constrictor”. Коли ж поліція конфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на “Дзвін”. Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш “Каменярі” та оповідання “Моя стріча з Олексою”.

Термінологізми зустрічаємо в оповіданні “У кузні” І. Франка: “Зігнена грубу штаба йшла наново в огонь, а коли була розігріта до білого, в неформену діру треба було вбити обушницю – залізний прилад, на якому мав формуватися отвір у обусі сокири”.

У 1881 p. І. Франко видає польською мовою брошуру “Про працю. Книжечка для робітників”. З цього року він починає видання журналу “Світ”, у якому від номера до номера друкує повість “Борислав сміється” (повість так і не була закінчена через закриття журналу), тут же друкує свою відому статтю “Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка”.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Основні твори: повість “Борислав сміється”, “Мойсей”, зб. “Зів’яле листя”, “Чого являєшся меніусні”,”Гріє сонечко”, “Декадент”, “Перехресні стежки”, “Украдене щастя”.

СЛОВНИК

Поетична мова характеризується і використанням термінологізмів (лат. terminus – кордон, межа, кінець). І. Білодід стверджує, що термінологізмом або терміном “називається слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання – науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо”.

У журналі “Світ” І. Франко друкує низку своїх революційних поезій, що ввійшли потім у збірку “З вершин і низин”. Після припинення виходу журналу “Світ” І. Франко змушений був заробляти на шматок хліба у “Ділі” та у “Зорі” – народовських органах. У цей період І. Франко публікує в журналі “Зоря” історичну повість “Захар Беркут”, велику статтю “Іван Сергійович Тургенєв”.

І. Франко організував у Львові “Наукову читальню”, в якій виступав і сам з питань теорії наукового соціалізму, політекономії, історії революційної боротьби. Боротьбу І. Франко проводить і на науковій ниві. Він задумав написати докторську дисертацію, обравши собі темою політичну поезію Т. Г. Шевченка.

Львівський університет, у якому керував кафедрою української літератури О. Огоновський, не прийняв написану І. Франком дисертацію до захисту. Та своєї мети автор не залишає, він виїжджає в Чернівці.

У червні 1893 р. йому присуджено науковий ступінь доктора філософії.

Поетична мова певних художніх творів може характеризуватись наявністю арготизмів та вульгаризмів.

Наприклад: “Е, що ви, молоді яндруси, говорите! По місті тротуарами ходять та ходаки з долини висмикують – велика штука. А зловлять хатраки, то також що? Заведуть на дідівню, ковзнуть там чи й не ковзнуть, та й по всій історії” (І. Франко, “Хлопська комісія”).

1893 p. І. Франко видає друге, доповнене, видання збірки “З вершин і низин”.

На останнє п’ятиріччя XIX ст. припадають три поетичних збірки І. Франка: “Зів’яле листя” (1896), “Мій Ізмарагд” (1898) та “Із днів журби” (1900).

У цей період І. Франко починає видавати журнал “Житє і слово” (журнал виходив з 1894 по 1897 рік). У ньому вміщує письменник свої прозові і поетичні та науково-публіцистичні твори, а також переклади. Так, у журналі І. Франко опублікував свої повісті “Основи суспільності” та “Для домашнього вогнища”, драматичні твори “Учитель”, “Сон князя Святослава” та сатиричні оповідання “Чиста раса”, “Опозиція”, переклади з сербської епічної поезії, переклад поеми М. Г. Чернишевського “Гімн діві неба” та інші. Журнал “Житє і слово” знайшов широкий відгук у тодішній пресі.

На початку 90-х років виходять збірка поезій “Із днів журби” (1900), повість “Перехресні стежки” (1900) та ін.

Метафоричні епітети характеризуються перенесенням ознак і властивостей одних предметів на інші.

Наприклад: “Жде спрагла земля плодотворної зливи, І вітер над нею гуляє бурхливий” (І. Франко, “Гримить! Благодатна пора наступає…”). Подібною до метафори є метонімія.

Назва повісті “Борислав сміється” І. Франка є метонімічною: використовується назва міста замість назви людей, що в ньому мешкають.

З 1898 р. у Львові починає виходити журнал “Літературно-науковий вісник”. І. Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу, фактично його робочим редактором, і друкує тут свої літературознавчі статті “Із секретів поетичної творчості”, “Леся Українка” та інші.

Словник

Арготизми (фр. argot – жаргон) – умовні слова, вирази, зрозумілі лише для певного кола людей, для сторонніх, не посвячених у таємницю, незрозумілі. У мові художньої літератури арготизми чи їх окремі елементи використовуються для створення колориту кримінального середовища та для мовної характеристики персонажів.

Словник

Метонімія (грецьк. meto – путіа – перейменування) – різновид тропа, у я кому назва одного предмета замінюється назвою іншого на основі суміжності ознак. У художній мові виділяють кілька різновидів метонімії: синекдоха, гіпербола, літота, евфемізми, перифраз, іронія, оксюморон.

У 1906 р. виходить його збірка поезій “Semper tiro”, в 1907 р. – повість “Великий шум”, в 1910 р. – “Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 p.”. І. Франко пише і друкує статті про О. Герцена (1911), О. Пушкіна (1914), Т. Шевченка і т. д.

У 1915 р. здоров’я письменника різко погіршало. Навесні 1916 р. хворий І. Я. Франко переїхав до свого будинку у Львові. Тут він склав заповіт 9 березня 1916 p., у якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т. Г. Шевченка.

28 травня 1916 р. Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. 31 травня 1916 р. труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише через десять років, 1926 p., останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі, де згодом був споруджений пам’ятник: висічена на камені фігура робітника-каменяра.

1964 р. перед фронтоном Львівського університету імені Івана Франка поставлено йому пам’ятник.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Основні твори: новели “На полях”, “У св. Івана”, “Час”, “Некультурна”, автобіографічний нарис “Про себе саму”, повість “В неділю рано зілля копала”, оповідання “Вовчиха”, “Назустріч долі”, романи “Апостол черні”, “Земля”.