Фізіономія театру XX сторіччя
Театр був для Чехова першою любов’ю. Цієї любові він залишався вірний все своє життя. Театр створив Чехова, і драматург відплатив йому тим же – він створив театр. Чехів нерідко зарікався писати для театру, але він не міг не вертатися до нього. Характерно також і те, що жанр водевілю він предпочитал “високим” жанрам театру. Відомо: ” Вишневий сад ” Чехов задумав як чотириразовий водевіль, де “рис буде ходити ходуном”. Мрія написати гарний водевіль, по спогадах сучасників, була мрією його життя. Це можна пояснити тим, що, крім
Згадаємо основний чеховський принцип: “Мистецтво писати – це мистецтво скорочувати”. Одноактні сценки й жарти Чехова допомагають зрозуміти, чому глибоку й ліричну п’єсу “Вишневий сад” він був схильний уважати водевілем
Однак сьогодні Чехов – драматург, чиє мистецтво в значній мірі визначило фізіономію театру XX сторіччя. Він приніс на сцену нові форми, новий зміст і новий дух
Немов голубка Пикассо для міжнародного співтовариства, чайку
Крім об’єднуючі ці добутки структурної ознаки – всі вони мають чотири дії, – герої п’єс звичайні люди, зі звичайними думками, у звичайних садибних інтер’єрах, зі звичайними бажаннями й почуттями. Чехів уміє показати, як крізь це “звичайне” постійно й сильно сіяє схована краса. І навіть тоді, коли життя пропадає дарма, витрачається на дрібниці, дрібніє, цей вогонь не слабшає: “Ми відпочинемо! Ми почуємо ангелів, ми побачимо все небо в алмазах, ми побачимо, як всі зло земне, всі наші страждання потонуть у милосерді, що наповнить собою увесь світ, і наше життя стане тихою, нежною, сладкою, як пещення. Я вірую, вірую…”
Чехов може відібрати у своїх героїв усе: ілюзії, молодість, таланти, але одне завжди з ними – надія. Згадаємо Ольгу з “Трьох сестер”: “Будемо жити! Музика грає так весело, так радісно, і, здається, ще небагато, і ми довідаємося, навіщо ми живемо, навіщо страждаємо”. Згадаємо “віддалений звук, точно з неба, звук струни, що лопнула,” – все це зразки вічної, немеркнучої надії
Эстетический принцип – прихованість, прихованість краси у звичайн і повсякденному – був тісно пов’язаний з переконанням Чехова в багатстві, розмаїтості й талановитості російського життя. Це міг відчути тільки новий, нетрадиційний театр. Недарма із приводу постановки “Чайки” у Петербурзі Чехов писав: “П’єса шльопнулася й провалилася із тріском. У театрі була важка напруга здивування й ганьби”.
Таким чином, воплотителем нової драматургії нового століття став МХАТ, де було зрозуміле головне – п’єси Чехова мають, крім зовнішнього плану, інші, глибокі змісти, іноді – і більше важливі. І завдання театру – донести їх до глядача
Чеховська драматургія не терпить статичності. Вона живе в інтерпретації, кожний новий театр і новий режисер відкривають у ній нові “файли”. Сьогоднішній театр переживає теперішній чеховський бум. Ні, напевно, такої сцени, де не йшли б “Три сестри”, “Чайку”, “Вишневий сад”, “Дядько Ваня”. Чехів абсолютно органічний свідомості людини початку XXI сторіччя. Незліченні театральні й кіношні трактування, чеховські фестивалі, болісні пошуки образів – такий новий Чехов сьогодні. Не менш новий і не менш складний, чим при житті. Його камерні, дачні сюжети й розмови виявилися цікаві й актуальні. Він все терпить: будь-які підмостки, будь-яких акторів і режисерів – всі, крім поганого смаку
Останню свою п’єсу, “Вишневий сад”, Чехов завершив на порозі першої російської революції, у рік своєї ранньої смерті. Назва п’єси символічно. І дійсно, думаючи про загибель старого вишневого саду, про долю мешканців маєтку, що розоряється, він подумки уявляв собі “всю Росію” на зламуванні епох. Справа не тільки в продажі маєтку й приході нового хазяїна: іде вся стара Росія, починається нове століття. Чехів ставиться до цієї події двойственно. З одного боку, історичне зламування неминуче, старі дворянські гнізда засуджені на вимирання. Приходить кінець, незабаром не буде ні цих осіб, ні цих садів, ні садиб з білими колонами, ні занедбаних каплиць. З іншого боку, смерть, навіть неминуча, завжди трагична. Тому що вмирає живе, і не по сухих стовбурах стукає сокира
П’єса починається із приїзду Раневской у свій стародавній родовий маєток, з повернення до вишневого саду, що шумить за вікном весь у кольорі, до знайомим з дитинства людям і речам. Тут пройшло їхнє дитинство, тут жили їхні батьки, тут жили їхні діди й прадіди. Але грошей ні, ледарство й лінь не дають можливості поправити справи, все йде, як іде. Втрата вишневого саду для Раневской і Гаева не тільки втрата грошей і стану. Вони ніколи не піклувалися про хліб насущному, вони так виховані. У цьому позначається й панська безтурботність, і легкодумство людей, які ніколи не знали праці, не відали ціну копійки і як вона дістається. Але в цьому ж проступає і їх дивне бессребреничество, презирство до меркантильних інтересів. І тому, коли Лопахин пропонує їм, щоб урятуватися від боргів, віддати вишневий сад в оренду під дачі, Раневская із презирством відмахується: “Дачі й дачники – це так пішло, простите”.
Маєток проданий. “Я купив!” – тріумфує новий хазяїн, гримлячи ключами. Єрмолай Лопахин купив маєток, де дід і батько його були рабами, де їх не пускали навіть на кухню. Він уже готовий вистачити сокирою по вишневому саду. Але у вищий момент торжества цей “інтелігентний купець” зненацька почуває сором і гіркоту що свершились: “ПРО, скоріше б все це пройшло, скоріше б змінилося як-небудь наше нескладне, нещасливе життя”. І стає ясно, що для вчорашнього плебея, людини з ніжною душею й тонкими пальцями, покупка вишневого саду – по суті, “непотрібна перемога”.
Так Чехов дає відчути плинність, тимчасовість сьогодення: прихід буржуазії – нестійка, минуща перемога. Сьогодення як би розмите й з боку минулого, і з боку майбутнього. Старі люди, як старі речі, збилися в купу, про їх спотикаються, не зауважуючи їх.
Через всі драматичні добутки А. П. Чехова проходить єдина, багатогранна й багатолика тема – тема пошуків сенсу життя російської інтелігенції початку століття
Улюблені чеховські герої – Треплев, Ніна Зарічна, Астров, дядько Ваня, Соня, Раневская – це люди особливої породи, особливого складу. Інтелігенти, здатні вийти за рамки свого часу, вони стають героями надособистої свідомості, для яких пошуки сенсу життя й правди виявляються важливіше практичних цілей і боротьби за них
(1 votes, average: 5.00 out of 5)