Філософська й літературна спадщина Г. Сковороди

Г. С. Сковорода був оригінальним і самобутнім мислителем, він був знаком з навчанням найбільших філософів античності, середньовіччя нового часу. Філософська концепція Г. Сковороди має багато загального з концепцією просвітителів XVIII ст. Опанувавши досягненням світової філософської думки, Г. Сковорода став одним із зачинателів нової філософії на Україні

В основу філософських поглядів Г. С. Сковороди лягло вчення про три мири макрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічний мир – Біблія. Кожний із цих мирів має дві натури: внутрішню

(духовну) і зовнішню (матеріальну).

Особливо виділяється в його філософії теорія пізнання. Він уважав, що людський розум може пізнати мир, зрозуміти обидві його натури – зовнішнього й внутрішню, адже пізнання розвивається в тісному зв’язку з людськими знаннями, воно нескінченне так само, як і мир, що є об’єктом пізнання

Основна увага філософ зосередила на проблемі людини і його щастя. Він невтомно шукав шляхи до цього щастя. На думку мислителя, важливу роль у створенні грунту для добробуту людини й усього людства повинна відігравати творча робота. Така умова буде реальним лише тоді, коли робота

буде відповідати щиросердечному Покликанню людини, його похилостям. Так народилася оригінальна теорія “рідної щіпки”. Природа або Бог кожній людині від народження дає певні здатності й головне не закинути їх, а відчути й жити згідно ім. А це значить, що треба жити по натурі, але не йти за сліпою натурою, а за внутрішнім своїм духом, людина ж іде проти цього духу. Якщо дотримуватися цих умов, то можна стати щасливим у всякому разі й на всякій посаді, треба тільки знайти те, до чого веде природа, а без її не зроблять щасливими ні багатство, ні більші чини

Г. С. Сковорода заклинає не робити довгим нічого, що припиняється, не називати щастям нічого, що руйнується, не любити життя, що закінчується смертю. Він затверджує, що створити щастя на тлінному не можна: один бажав обгрунтувати життя на капіталі й на старість упав у скруту, другий на “обжерливості” – і осоромився, не можна мати в качнстве грунту юнацтво й добре здоров’я, тому що й тут чекає руйнування. Щастя не має матеріальних відповідностей, воно є духовною субстанцією. Щасливим може бути лише той, у кого спокійна совість

Свої філософські погляди Г. С. Сковорода мотивував не в наукових працях, а у філолофсько-літературних добутках. Він написав сімнадцять літературно-філософських трактатів, поетичний збірник “Сад божественних пісень”, збірник “Байки Харківські”. Літературно-філософську цінність представляють і листа, написані латинською мовою, які залишилися поза збірниками

Мотиви добутків Г. С. Сковороди дуже щирі й, як кришталь, прозорі, вони високо піднімаються над особистими й приватними інтересами, вони перейняті інтересами людського добра; у своїй діяльності він іде на жертви, забуває про себе, робота захоплює його цілком, захоплює всі його сили, здатності й енергію. А це означає, що Г. С. Сковорода був не тільки талановитим письменником, самобутнім мислителем, а й сьогоденням суспільним діячем


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Філософська й літературна спадщина Г. Сковороди