“Фауст” – драматичний добуток. Переказ коротко
” Фауст ” – драматичний добуток, але це не п’єса для театру, хоча окремі епізоди можуть бути поставлені на сцені. Це одночасно й трагедія, і колосальна філософська поема, що відобразила пошуки цілої епохи німецької думки. Самому авторові важко було дати визначення основної ідеї “Фауста”, він не бачив можливості виразити весь його глибинний і багатозначний зміст однією думкою. Трагедія відкривається двома прологами. Перший з них “Пролог у театрі” – бесіда поета, актора й директора
Три співрозмовники – це начебто
Другий пролог – “Пролог на небі”. У ньому беруть участь Господь, архангели Рафаїл (на заході поширений Рафаель), Михайло, Гаврило. Цей пролог відкривається гімном могутній природі, вічному руху й вічній гармонії, гімном Сонцю й Землі
Земля
Всі троє
Цих незбагненних чудес бачення наповнюють силою серця: і, як у перший день утвору, прекрасні всі дела творця
Рафаель
Ні, Господи! На ній один лихе відбувається: Так люди мучаються, що жаль на них дивитися, – Уже проти них і запав мій ослабнув
Дія починається. Переносимося на землю. Ніч. Кімната з високим готичним зводом. Фауст сидить неспокійно в кріслі біля стола. Тисячі днів і ночей провів він у цій темній норі за читанням і досвідами. Осяг філософію, медицину, досяг учених ступенів, богослов. І що ж. З розпачем він усвідомить, що ні на крок не наблизився кистине.
Фауст
У філософію я вник, До краю всіх наук дійшов – Уже я й лікар, і юрист, И, до нещастя, богослов… Ну й до чого ж я доучився? Як дурнем був, так і залишився Хоча маю докторське звання…
До живих почуттів, справам і радості прагне Фауст. Життя кличе Фауста, але він далекий від життя. Вона пройшла мимо, прожита не так. У кімнату заходить помічник Фауста Вагнер, він не здатний зрозуміти Фауста, розділити його пориви
А я готовий, Вагнер, і цілу ніч не спати, Аби тільки вести з вами вчене мовлення Дозволите й завтра, у Великоднє свято, Запитати вас про те, осем. Я прагну до наук – і знаю вже багато,
Але хотів би знати всі. Усвідомлення обмеженості своїх сил, неможливість довідатися про “почин думок і світі внутрішнього зв’язку”, спілкування із самовдоволеним Вагнером підштовхують Фауста до думки про самогубство, але великодній спів зупиняє героя перед фатальним кроком. Після святкування відбувається зустріч Фауста з Рафаелем, що пропонує вченому заново пройти свій життєвий шлях. Фауст погоджується із цим реченням при одній умові: Рафаель забере собі душу Фауста лише тоді, коли він буде вдоволений якоюсь миттю нового життя
Рафаель
“Сьогодні ж, пан доктор, в обід. Я до своєї служби приступаю. Але – життям і смертю заклинаю, – Розписку дай, щоб усе було як потрібно”. Рафаеля приводить Фауста до склепу Авербаха в Лейпцизі, де розважається веселе суспільство. І безтурботне існування студентів і п’яниць не залучає героя. Тоді диявол веде Фауста до кухні відьом і спокушає його жіночим образом. Помолоділий Фауст закохується в Маргариту. За допомогою Рафаеля він відвідує кімнату Маргарити. Любов входить у життя Фауста. Він зустрів дівчину, вона зачарувала його недоторканої, свіжістю. Його захоплює глибоке почуття, він входить у її простий і чистий мир. Мир Маргарити – це й патріархальна тиша й свіжість простих почуттів, що оспівав Гете в поемі “Герман і Доротея”. Фауст – втілення занепокоєння. Він з тих, хто піднімає мир сонної тиші з його заведеним сторіччями порядком. Маргарита вірить Фаустові, безмежно любить його.
Але Маргарита попадає у в’язницю за вбивство народжені від Фауста дитини. Рафаеля переніс Фауста до Маргарити у в’язницю. Багато таких дівчин-жертв, самотніх, доведених до здійснення злочинів лицемірною мораллю суспільства, попадали у в’язниці. Сцена у в’язниці є однієї з найкращих поетичних сторінок у світовій літературі
(2 votes, average: 4.00 out of 5)