Еволюція образа Євгенія Онєгіна на сторінках роману А. Пушкіна
Як рано міг він лицемірити,
Таїти надію, ревнувати,
Разуверять, змусити вірити,
Здаватися похмурим, знемагати,
Бути гордим і слухняним,
Уважним иль байдужим!
Як томно був він мовчазний,
Як полум’яно красномовний,
У серцевих листах як недбалий!
Одним дихаючи, одне люблячи,
Як він умів забути себе!
Як погляд його був швидкий і ніжний,
Соромливий і зухвалий, а часом
Блищав послушною сльозою!
Список його “умінь” можна продовжувати й продол-жать. Однак ніякою корисною справою юнак так і не
Але, боже мій, яка нудьга,
Із хворим сидіти й день і ніч,
Не відходячи ні кроку ладь!
Яке низьке підступництво
Напівживого забавляти,
Йому
Сумно підносити ліки,
Зітхати й думати про себе:
Коли ж чорт візьме тебе!
Ні краплі жалю до родича, він їде, щоб одержати спадщину: И вуж заздалегідь позіхала, Приготовляясь, грошей заради, На подихи, нудьгу й обман…
Село вже через два дні теж знудили Евге-Нию. Піддавшись на угоди Ленского, свого “від де-лать нема чого” друга, Онєгін знайомиться із сім’єю Ла-Риных. Тетяна Ларіна залучила його увагу, але не більше того. Любов провінційної дівчини ви-зывает у нього лише бажання прочитати їй ” пропо-адже” про те, що він їй не підходить у якості чоловіка й що Тетяна повинна навчитися “панувати собою”, адже “до лиха недосвідченість веде”.
Перевірку дружбою Онєгін також не витримує: вирішивши помститися Ленскому за випробуване раздраже-ние побачивши численних гостей на іменинах Тани, він починає доглядати за Ольгою, спровоциро-вав дуель із Ленским. Цю дуель Онєгін міг би предот-вратить (тим більше що він розуміє свою неправоту), але страх перед суспільною думкою сильніше, ніж каяття совісті.
Онєгін змушений покинути село (“Залишив він своє селенье, Лісів і нив уединенье, Де закривавлений-ная тінь Йому була щодня…”). Він отправля-ется подорожувати.
У восьмому розділі ми знову зустрічаємося з нашим ге-риємо. Пройшло кілька років, він, як і колись, оди-нок, не знайшовши заняття по душі (“Нудячись у бездейст-вии дозвілля Без Служби, без дружини, без справ, Нічим за-няться не вмів”), приїжджає в Петербург. Побачивши Тетяну на балі в новій якості, в образі ” законода-тельницы зал”, Онєгін уражений і… закохується. Ті-Перь уже він страждає, з нетерпінням чекає зустрічі з нею, мучимо ревнощами. У всім іншому наш герой не змінився, але автор показує, що Онєгін варте-по-на-вартий любить! Що коштують рядка з його листа:
Ні, поминутно бачити вас,
Усюди випливати за вами,
Посмішку вуст, движенье око
Ловити закоханими очами,
Слухати вам довго, розуміти
Душею вся ваша досконалість,
Перед вами в борошнах завмирати,
Бліднути й гаснути… от блаженство!
Критик Д. И. Писарєв, однак, уважає, що Оне-Гин, освідчуватися в коханні Тетяні, “домагається тільки інтрижки”. Про це ж говорить і сама Тетяна при останній зустрічі з ним:
Що ж нині
Мене переслідуєте ви?
Навіщо у вас я на” прикметі?
Не тому ль, що у вищому світлі
Тепер бути я повинна;
Що я багата й знатна,
Що чоловік у сраженьях покалічений,
Що нас за те пестить двір?
Не тому ль, що моя ганьба
Тепер би всіма був замічений
И міг би в суспільстві принесть
Вам звабну честь?
Але я згодний з думкою В. Г. Бєлінського, що вважає, що Онєгін випробовує до Тетяни “пристрасть сильну й глибоку”. Лист, написаний Тетяні, говорить про те, що його автор перестав бути скептиком і починає почуватися
(2 votes, average: 4.00 out of 5)