Етапи творчого шляху Осипа Мандельштама
Пошук відповіді на питання, винесене в епіграф твору, проходить через всю багатогранну творчість поета і його нелегку долю. Осип Мандельштам виявив великий талант і майстерність у багатьох літературних жанрах. Він і поет, і прозаїк, нарисовець, есеїст, перекладач, літературний критик… Але насамперед Мандельштам – це поет. Ліричне сприйняття світу у його творчості переважало над іншим. Тому найбільш популярна його лірика. Ім’я Мандельштама стає відомо у 1910 році, коли в журналі “Аполлон” публікуються його перші вірші. Причому Мандельштам
З виру злого і грузлого
Я виріс тростиною шарудячи,
І жагуче, і томно, і ласкаво
Забороненим життям
І никну, ніким не помічений,
У холодний і топкий притулок,
Привітальним шелестом зустрінутий
Коротких осінніх хвилин.
Я щасливий жорстокою образою,
І у життя, схоже на сон,
Я кожному таємно заздрю
І у кожного таємно закоханий.
О. Мандельштам порівнює життя з виром, злим і грузлим. З багатьох його ранніх віршів нам передається неясна туга, “невимовний сум”. Але все ж таки головне в них – пошук цілісності, спроба осягти навколишній світ, “із глибокого суму повстати”. Згодом сприйняття поетом навколишнього світу стає більш повним. Таким, що ми самі починаємо його бачити по-новому. Він наповнений почуттями і фарбами:
На блідо-голубій емалі,
Яка мислима у квітні,
Берези гілки піднімали
І непомітно вечоріли.
Образ “непомітно вечоріючих” беріз вражає нас глибиною відчуття поетом природи, усвідомлення себе її частиною. Вже у ранній творчості О. Мандельштама починає обрисовуватися головна тема його поезії – тема загальнолюдської, що не знає границь культури. У віршах Мандельштама ми не знайдемо прямого зображення важливих суспільних подій того часу. Кожний етап розвитку людства оцінюється поетом як новий ступінь розвитку культури. Це добре видно у його циклі “Петербурзькі строфи”. Міський пейзаж Мандельштама насичений історичним змістом. Поет створює також вірші про музику і музикантів, про творчість. Звертання до цих тем дозволяє поетові висловити ідею єдності світової культури. Російську культуру О. Мандельштам бачить універсальною:
І п’ятиглаві московські собори,
З їх італійською і руською душею,
Нагадують мені явище Аврори,
Але з російським ім’ям і у шубці хутряної.
1917-1928 роки – є другим етапом творчості О. Мандельштама. Історичні потрясіння цього часу не могли не знайти відгуку в душі поета. Вірш “Вік” передає нам відчуття Мандельштамом трагізму історії:
Століття моє, звір мій, хто зуміє заглянути у твої зіниці
І своєю кров’ю склеїть Двох сторіч хребці?
Поет вважає, що в революції є сила, здатна принести очікуване, але для цього “знову в жертву, як ягнят, життя принесли”. У віршах Мандельштама з’являються образи голодуючого, “вмираючого Петрополя”, ночі, “темряви”, людина, що “вивчила науку розставань”. Свою непевність в успіху політичних перетворень того часу поет висловлює у вірші “Проспавши, брати, сутінки волі!..” Його висновок такий:
Ну що ж, спробуємо,- величезний незграбний,
Скрипливий поворот рулячи.
Земля пливе. Мужайтеся, чоловіки,
Як плугом океан ділячи…
Циклом віршів про Вірменію, написаному восени 1930 року, відкривається третій етап творчого шляху О. Мандельштама. Ці вірші перейняті почуттям любові і братерства різних народів, поет говорить про те, що загальнолюдське вище національного. Як щирий художник, О. Мандельштам не міг закрити очі на те, що діється навколо нього. І після трирічної перерви (1926- 1929) він відновляє свою розмову зі століттям. Трагізм долі народу і країни знову стає центральним у його творчості. У віршах цього періоду ми бачимо і сум’яття поета, і його біль, і розпач від бачень “прийдешніх страт”. Іноді Мандельштаму стає “страшно, як у сні”. Такі вірші, як “Старий Крим”, “Квартира тиха як папір”, “За гримучу доблесть” і різкий вірш проти “кремлівського горця” (Сталіна) фактично стали вироком поетові. О. Мандельштам не міг мовчати тоді, коли більшість мовчала. У результаті ми маємо разюче глибокий соціально-психологічний портрет Сталіна:
Його товсті пальці, як хробаки, жирні,
І слова, як пудові гирі, вірні,
Очі сміються, як у таргана….
…Він грає послугами напівлюдей.
Хто свистить, хто м’явкає, хто пхикає,
Він один лише бабачить і тикає.
Як підкову, дарує за указом указ –
Кому в пах, кому в чоло, кому в брову,
кому в око…
З одного боку, ці рядки описують конкретну людину, з іншого боку – ми бачимо узагальнюючий образ диктатора. Типова і обстановка у суспільстві, задушеному сваволею влади:
Ми живемо, під собою не чуючи країни,
Наші мовлення за десять кроків не чутні…
Реакцією влади на ці вірші став арешт О. Мандельштама і його наступне висилання. Після скасування висилання поетові дозволили оселитися де він захоче, крім дванадцяти найбільших міст країни. Він їде у Воронеж. Там Мандельштам дуже гостро відчуває свою відірваність від звичного кола спілкування. Ми чуємо його розпач: “Читача! Порадника! Ворога! На сходах колючій розмови б!”. Фактично виявившись відрізаним від зовнішнього світу, поет починає втрачати почуття реальності. У його творчості з’являються мотиви провини перед народом, перед Сталіним. Мандельштам пише, що він входить у життя, “як у колгосп іде одноосібник”. Здається, що він відмовився від усього, чим дорожив раніше. У його душі відбувся надлам. І в цьому був найбільший жах покарання поета “напівлюдьми”, що фактично позбавили його голосу. Важко представити, що людина, яка б нізащо на світі не погодилась “вчити щебетати катів, що присіли на шкільному ослоні”, змогла створити цикл виправдувальних віршів про “вождя народів”. До цих віршів не можна ставитися інакше як до крику загнаної у пастку людини.
Посохнула моя воля –
Серцевина буття,
Незабаром істиною народу
Стане істина моя?
О. Мандельштам
(1 votes, average: 5.00 out of 5)