Епоха “срібного століття” і Осип Мандельштам

Епохи одна від іншої відрізняються в часі, як країни в просторі, і коли мова йде про нашім “срібному столітті”, ми уявляємо собі якесь яскраве, динамічне, порівняно благополучний час зі своїм особливим ликом, що різко відрізняється від того, що було до й що наступило після. Епоха “срібного століття” простирається між часом Олександра ІІІ і 1917 роком

Протягом “срібного століття” у нашій літературі виявили себе чотири покоління поетів: бальмонтовское ( щонародилися в 60-е й початку 70-х років XІX століття), блоковское ( щонародилися

біля 1880-го), гумилевское ( щонародилися близько 1886 р.), і, нарешті, покоління, що народилося в дев’яності роки: Г. Адамович, М. Цветаева, С. Єсенін, В. Маяковський, О. Мандельштам і інші

У листі Мандельштама до Тинянову від 21 січня 1937 року є слова: “От уже чверть століття, як я, заважаючи важливе із дрібницями, напливаю на російську поезію, але незабаром вірші мої зіллються з нею, дещо змінивши в її будові й складі”. Усе здійснилося, усе збулося. Його вірші неможливо отторгнуть від повноти росіянці поезії

Звичайно, завжди найдуться люди, яких Мандельштам просто дратує. Що ж, у його думці, у його поезії,

у всьому його вигляді й впрямь є щось що дряпає, що зачіпає за живе, що примушує до вибору між відданістю, що простить всі, і нелюбов’ю, що не прийме нічого. Але поставитися до нього байдуже неможливо. “Прописати безпритульну тінь безпритульного поета у відомчому будинку вітчизняної літератури, відвести для нього нішу в пантеоні й на цьому заспокоїтися – сама порожня витівка. Уже/який там пантеон, коли в нього немає простої могили, і це дуже важлива риса його долі”, – писав С. Аверинцев.

У мир російської літератури Мандельштама ввів його вчитель Вл. Гиппиус, один з поетів, тісно пов’язаних з раннім російським декадентством. Тому ранні добутки Мандельштама написані під впливом поезії символізму. Для цього етапу творчості було характерно подання поета про Вселений як про “світовий мрячний біль”, “бідній землі”. Однак уже у віршах тої пори відчувалася майстерність молодого поета, уміння володіти поетичним словом, використовувати широкі музичні можливості російського вірша, особливо ямба

Перша російська революція й події, що супроводжують їй, для манделиптамовского покоління збіглися із вступом у життя. У той період Мандельштама зацікавила політика, але тоді, на переломі від отроцтва до юності, він залишив політику заради поезії

У творчості Мандельштама характерна перевага над технікою, над образністю принципу аскетичної стриманості. У нього переважають рими “бедние”, часто дієслівні або граматичні, що створюють відчуття краси й прозорості:

Ніхто тебе не проведе

По зеленіючих долинах,

И рокотаньем солов’їним

Ніхто тебе не покличе…

Все це зроблено для того, щоб рима як така не застеляла собою чогось важливого, що прагне донести до читача поет. У лексиці цінується не стільки багатство, скільки твердий відбір

У Мандельштама немає ні розгулу вишуканих архаїзмів, як у В’ячеслава Іванова, ні нагнітання вульгаризмів, як у Маяковського, ні достатку неологізмів, як у Цветаевой, ні напливу побутових зворотів і слівець, як у Пастернаку

Є цнотливі чари

Високий лад, глибокий мир,

Далеко від ефірних лір

Мною встановлені лари.

У ретельно обмитих ніш

У годинники уважних заходів

Я слухаю моїх пенатів

Завжди захоплену тишу

Початок першої світової війни – рубіж часів:

Століття мій, звір мій, хто зуміє

Заглянути у твої зіниці

И своею кров’ю склеїть

Двох сторіч хребці?

Для Мандельштама – це час остаточного прощання з Росією Олександра (Олександра ІІІ і Олександра Пушкіна), Росією європейської, класичної. Він прощається зі старим миром по-своєму, перебираючи старі мотиви, приводячи їх у порядок:

У білому раї лежить богатир:

Орач війни, літній мужик.

У сірих очах світова широчінь:

Великоросійський державний лик

Тільки святі вміють так

У запашній труні лежати:

Випручавши руки, блаженства в знак,

Славу й спокій вкушати

Хіба Росія не білий рай

И не веселі наші сни?

Радуйся, ратник, не вмирай:

Онуки й правнуки врятовані!

Самим значним з відгуків Мандельштама на революцію 1917 року став вірш “Сутінки волі”. Його дуже важко підвести під стандартні рамки “прийняття” або “неприйняття”, але в ньому чітко звучить тема розпачу й заклик “мужатися” – адже відбувається в Росії “величезне” і воно вимагає ступені мужності, що була б пропорційна цієї величезності. “Ідеал доконаної мужності підготовлений стилем і практичними вимогами нашої епохи. Усе стала важче й громаднее, тому й людина повинен стати твердіше…”, – писав Мандельштам в 1922 році в брошурі “Про природу слова”.

Початок 20-х років з’явилося для поета періодом підйому його думки й творчого натхнення, але емоційне тло підйому, що звучить у віршах тої пори, з’єднується з почуттям приреченості й фізичним болем тягот

Не можна дихати, і твердінь кишить хробаками,

И жодна зірка не говорить…

У творчості Мандельштама можна умовно виділити три періоди. Перший доводиться на 1908- 1916 роки. Уже в ранніх віршах поета відчувається інтелектуальна зрілість і тонкий опис юнацької психології. Важка адаптація до життя, відчуття самітності в роки дорослішання, перепади настрою, так властиві цьому віку, добре передані в наступному вірші:

З виру злого й грузлого

Л виріс тростиною шарудячи,

И жагуче, і томно, і ласкаво

Запретною життям дихаючись

И никну, ніким не замічений,

У холодний і топкий притулок,

Привітальним шелестом зустрінутий

Коротких осінніх мінут

Я щасливий жорстокої обидою,

И в життя, схожої на сон,

Я кожному таємно заздрю

И в кожного таємно закоханий

О. Мандельштам порівнює життя з виром, злим і грузлим. З багатьох його ранніх віршів нам передається неясна туга, “невимовний сум”. Але все-таки головне в них – пошук цілісності, спроба осягти навколишній світ, “із глибокого суму повстати”.

Згодом сприйняття поетом навколишнього світу стає більше повним. Таким, що ми самі починаємо його бачити по-новому. Він наповнений почуттями й фарбами:

На блідо-голубій емалі,

Яка мислима у квітні,

Берези галузі піднімали

И непомітно вечоріли

Образ “непомітно вечереющих” беріз вражає нас глибиною відчуття поетом природи, усвідомлення себе її частиною. Уже в ранній творчості О. Мандельштама починає обрисовуватися головна тема його поезії – тема загальнолюдської, не знаючих границь культури. У віршах Мандельштама ми не знайдемо прямого зображення важливих суспільних подій того часу. Кожний етап розвитку людства оцінюється поетом як новий ступінь розвитку культури. Це добре видно в його циклі “Петербурзькі строфи”. Міський пейзаж Мандельштама насичений історичним змістом. Поет створює також вірші про музику й музикантів, про творчість. Звертання до цих тем дозволяє поетові висловити ідею єдності світової культури. Російську культуру О. Мандельштам бачить універсальної:

И пятиглавие московські собори,

З їх итальянскою й русскою душею,

Нагадують мені явище Аврори,

Але з російським ім’ям і в шубці хутряної.

На 1917-1928 роки доводиться другий етап творчості О. Мандельштама. Історичні потрясіння цього часу не могли не знайти відгуку в душі поета. Вірш “Вік” передає нам відчуття Мандельштамом трагізму історії:

Століття мій, звір мій, хто зуміє

Заглянути у твої зіниці

И своею кров’ю склеїть

Двох сторіч хребці?

Кров-Строителъница хльостає

Горлом із земних речей,

Захребетник лише тріпотить

На порозі нових днів

Поет уважає, що в революції є сила, здатна принести очікуване, але для цього “знову в жертву, як ягняти, тім’я життя принесли”. У віршах Мандельштама з’являються образи голодуючого, “умираючого Петрополя”, ночі, “темряви”, людини, що “вивчив науку розставань”. Свою непевність в успіху політичних перетворень того часу поет висловлює у вірші “Проспавши, брати, сутінки волі!..” Його висновок такий:

Ну що ж, спробуємо, – величезний незграбний,

Скрипливий поворот керма.

Земля пливе. Мужайтеся, чоловіки,

Як плугом океан ділячи…

Циклом віршів про Вірменію, написаним восени 1930 року, відкривається третій етап творчого шляху О. Мандельштама. Ці вірші перейняті почуттям любові й братерства різних народів, поет говорить про те, що загальнолюдське вище національного. Як щирий художник, О. Мандельштам не міг закрити очі на происходящее навколо його. І після трехлет – його перерви (1926-1929) він відновляє свою розмову зі століттям. Трагізм долі народу й країни знову стає центральним у його творчості. У віршах цього періоду ми бачимо й сум’яття поета, і його біль, і розпач від бачень “прийдешніх страт”. Іноді Мандельштаму стає “страшно, як у сні”-. Такі вірші, як “Старий Крим”, “Квартира тиха як папір”, “За гримучу доблесть” і різкий вірш проти “кремлівського горця” (Сталіна) фактично стали вироком поетові. О. Мандельштам не міг мовчати тоді, коли більшість мовчало. У результаті ми маємо разюче глибокий соціально-психологічний портрет Сталіна:

Його товсті пальці, як хробаки, жирні,

И слова, як пудові гирі, вірні,