Эдгар По “Повість про пригоди Артура Гордона Піма”
Своє Оповідання Артур Гордон Пім починає із часу знайомства з Августом, сином капітана Барнарда. Із цим юнаком він здружився в старших класах школи міста Нантакета. Серпень уже ходив з батьком за китами в південну частину Тихого океану й багато розповідав другові про морські пригоди, розпалюючи його бажання самому пуститися в море. Їм було біля вісімнадцяти, коли капітан Барнард у черговий раз готувався до відплиття в південні моря, збираючись взяти із собою сина. Приятелі розробляють план, відповідно до якого Артур повинен проникнути на “Дельфін”
Август готовить другові таємний притулок у трюмі, заздалегідь доставивши туди їжу, воду, матрац і ліхтар зі свічею. Зручно розташувавшись у порожньому ящику, Артур проводить у притулок три дні й три ночі, лише зрідка вибираючись із ящика, щоб розім’яти мускули. Друг його все не показується, і спочатку це не лякає Артура. Однак від спертого повітря, котра година від години стає гірше, вона впадає в напівнепритомний стан, загубивши лік часу. Їжа й вода підходять до кінцю. Свічу він втрачає. Артур підозрює,
Нарешті, коли юнак уже подумки попрощався з життям, з’являється Август. Виявляється, на кораблі за цей час відбулися страшні події. Частина екіпажа на чолі з помічником капітана й чорношкірим коком підняла бунт. Законослухняних моряків, у тому числі капітана Барнарда, знищили – убили й покидали за борт. Серпню вдалося уцелеть через симпатію до нього лотового Дирка Петерса – тепер юнак при ньому начебто слуги. Із працею улучив момент, він спустився до друга, захопивши небагато їжі й питва й майже не сподіваючись застати того в живі. Пообіцявши навідуватися при всякому зручному випадку. Серпень знову квапиться на палубу, боячись, що його можуть кинутися
Тим часом у таборі бунтівників зріє розкол. Частина заколотників на чолі з помічником капітана має намір пиратствовать, інші – до них примикає й Петерс – зволіли б обійтися без відкритого розбою. Поступово ідея піратства залучає все більше число моряків, і Петерсу стає на кораблі незатишно. Тоді^-те Август і розповідає йому про захований у трюмі другу, на якому можна розраховувати. Утрьох вони вирішують захопити корабель, зігравши на забобонах і нечистій совісті бунтівників
Користуючись тим, що ніхто з матросів не знає в особу Артура, Петере гримує юнака під одну з жертв, і коли той з’являється в кают-компанії, бунтівників охоплює жах. Операція по захопленню судна проходить відмінно – тепер на кораблі тільки вони троє й матрос, що примкнув до них Паркер
Однак на цьому їхні халепи не кінчаються. Піднімається страшний шторм. Нікого не змиває за борт – вони гарненько прив’язали себе до брашпиля, але на розбитому судні не залишається ні їжі, ні питва. Крім того, Август важко поранений
Після багатоденної непогоди встановлюється штиль. Змучені, голодні люди перебувають у заціпенінні, мовчачи очікуючи загибелі. Паркер зненацька заявляє, що один з них повинен умерти, щоб інші могли жити. Артур у жаху, але інші підтримують матроса, і юнакові залишається тільки погодитися з більшістю. Кидають жереб – коротку щепочку витягає Паркер. Він не робить опори й після удару ножем падає на палубу мертвим. Ненавидячи себе за слабість, Артур приєднується до кривавого бенкету, Через кілька днів умирає Август, а незабаром після цього Артура й Петерса підбирає англійська шхуна “Джейн Гай”.
Шхуна направляється на тюлений промисел у південні моря, капітан також сподівається на вигідні торговельні операції з тубільцями, і тому на борті судна великий запас намиста, дзеркал, кресал, сокир, цвяхів, посуду, голок, ситцю й інших товарів. Капітанові не далекі й дослідницькі цілі: він хоче якнайдалі пройти на південь, щоб переконатися в існуванні Антарктичного материка. Артур і Петерс, яких оточили на шхуні турботою, швидко оправляються від наслідків недавніх позбавлень
Після декількох тижнів плавання серед дрейфуючих льодів впередсмотрящий зауважує землю – це острів, що є частиною невідомого архіпелагу. Коли зі шхуни кидають якір, з острова одночасно відчалюють каное з тубільцями. Дикуни роблять на моряків саме вигідне враження – вони здаються дуже миролюбними й охоче міняють провізію на скляні намиста й просте господарське начиння. Одне дивно – тубільці явно бояться білих предметів і тому ніяк не хочуть наближатися до вітрил або, наприклад, до миски з борошном. Вид білої шкіри явно вселяє їм відраза. Бачачи миролюбство дикунів, капітан вирішує влаштувати на острові зимівлю – у випадку, якщо льоди затримають подальше просування шхуни на південь
Вождь тубільців запрошує моряків спуститися на берег і відвідати Село. Гарненько озброївшись і давши наказ нікого в його відсутність не пускати на шхуну, капітан із загоном із дванадцяти чоловік, куди ввійшов і Артур, висаджується на острів. Побачене там валить моряків у здивування: ні дерева, ні скелі, ні далі вода – не схожі на те, що вони звикли бачити. Особливо вражає їхня вода – безбарвна, вона переливається всіма квітами пурпуру, як шовк, розшаровуючись на безліч струмливих прожилок
Перший похід у село проходить благополучно, чого не можна сказати про наступний – коли запобіжні заходи дотримуються вже не так ретельно. Коштувало морякам увійти у вузьку ущелину, як навислі породи, які заздалегідь підкопали тубільці, обрушуються, ховаючи під собою весь загін. Урятуватися вдається лише Артурові з Петерсом, які відстали, збираючи горіхи. Виявившись скраю, вони вибираються із завалу й бачать, що рівнина буквально кишить дикунами, що готуються до захоплення шхуни. Не маючи можливості попередити товаришів, Артур і Петере змушені із прикрістю дивитися, як тубільці беруть гору, – уже через п’ять хвилин після початку облоги красуня шхуна виявляє жалюгідне видовище. Деяке замішання серед дикунів викликає опудало невідомої тварини з білою шкірою, виловленное’матросами в море неподалік від острова, – капітан хотів привезти його в Англію. Тубільці виносять опудало на берег, оточують частоколом і оглушливо кричать: “Текели-ли!”
Ховаючись на острові, Артур і Петерс натикаються на кам’яні колодязі, що ведуть у шахти дивної форми – креслення обрисів шахт Артур Пім приводить у своєму рукописі. Але ці галереї нікуди не ведуть, і моряки втрачають до них інтерес. Через кілька днів Артурові й Петерсу вдається викрасти пирогу дикунів і благополучно вислизнути від переслідувачів, захопивши із собою бранця. Від нього моряки довідаються, що архіпелаг складається з восьми островів, що чорні шкіри, з яких робиться одяг воїнів, належать якимсь величезним тваринам, які водяться на острові. Коли до саморобних щогл прикріплюють вітрило з білих сорочок, бранець навідріз відмовляється допомагати – біла матерія вселяє в нього неймовірний страх. Тремтячи, він волає: “Текели-ли!”
Плин несе пирогу до півдня – вода зненацька теплішає, нагадуючи кольорами молоко. Бранець хвилюється й упадає в безпам’ятство. Над обрієм росте смуга білих пар, море іноді вирує, і тоді над цим місцем з’являється дивне світіння, а з неба сиплеться білий попіл. Вода стає майже гарячою. На обрії всі частіше чуються лементи птахів: “Текели-ли!” Пирога мчиться в обволікаючий мир білизну, і отут на її шляху виростає величезна людська фігура в савані. І шкіра її белее білого…
На цьому місці рукопис обривається. Як повідомляє видавець у післямові, це пов’язане з раптовою кончиною містера Піма
В. И. Бернацкая
(1 votes, average: 5.00 out of 5)