Джек Лондон (1876-1916). “Жага до життя”
Уроки зарубіжної літератури 6 клас
Урок 46
НЕ ЗНАЮЧИ БОГА, Я СТВОРИВ СОБІ РЕЛІГІЮ З ЛЮДИНИ…
ЯКА ВОНА МАЛА І ЯКА ВОНА ВЕЛИКА!
Тема: Джек Лондон (1876-1916). “Жага до життя”. Сильний людський характер в екстремальній ситуації.
Я справляв враження дикої кішки, завжди готової до бою.
Джек Лондон
Мета: з’ясувати, які риси вдачі Джека Лондона та факти біографії відбилися на особливостях зображення характерів героїв його творів, формувати навички елементів аналізу твору за допомогою вміння розрізняти форми авторської
Тип уроку: пояснення нового матеріалу.
Хід уроку
1. Мотивація навчання. Перевірка домашнього завдання. Вступне слово вчителя.
Методичний коментар. Вдома учні читали статтю підручника,
Біографічна довідка
Справжнє ім’я письменника – Джон Гріффін. Лондон – це прізвище його вітчима, який всиновив хлопця. Батько покинув матір ще до народження сина. Але Джек вважав вітчима своїм батьком і дуже любив його.
“Мій батько був кращим з людей, але він був занадто добрим за своєю суттю, щоб витримати ту жорстоку боротьбу за існування, якої змушений зазнати кожен, хто бажає вціліти в нашій архаїчній капіталістичній системі” (Чарміан Лондон “Життя Джека Лондона”, с. 11).
З ранніх літ Джек змушений був заробляти собі на життя і допомагати матері і вітчиму. Працював на консервному заводі, на електростанції, на джутовій фабриці, плавав матросом на шхуні, брав участь у ході безробітних до Вашингтона, сидів у в’язниці за бродяжництво. Спогади письменника, описані у його листах, що пізніше були опубліковані його дружиною Чарміан Лондон, свідчать про тяготи дитинства і всього життя Джека, який, втім, ніколи не жалівся.
“Знаєте, що колись сталось зі мною у школі Сан-Педро, коли мені було сім років? М’ясо! Я так зголоднів по м’ясу, що одного разу відкрив кошик дівчинки і вкрав кусочок м’яса. Я з’їв його, але більше я не крав. В ті дні я, як Ісак, буквально готовий був продати право первістка за миску супа, за кусінь м’яса. Боже мій! Коли інші хлопці від ситості кидали шматки м’яса на землю, я готовий був підняти їх з бруду і з’їсти. Я не робив цього. Але уявіть собі розвиток мого розуму, моєї душі в таких матеріальних умовах. Цей інцидент з м’ясом характерний для всього мого життя”.
Словникова робота.
Ісак – відомості про нього містить біблійна книга Буття. Ісак мав брата-близнюка Іакова. Старшим із близнюків був Ісак. Перший син за традицією користувався особливими правами і перевагами перед іншими братами. Це, зокрема, посвячення Господу, особливий почет, подвійна частина зі статку батька й отримання спадку після його смерті. Старший син вважався головним у домі під час відсутності батька. Й батькове благословення теж вважалось правом першого сина. Ісак був добрим мисливцем і багато часу присвячував цій справі. Одного разу він повернувся з полювання голодним й Іаков запропонував йому продати своє право первістка за хліб і юшку з сочевиці. Звідси вислів.
“Мені було вісім років, коли я надів першу сорочку, куплену у крамниці. Обов’язок! В десять років я вже продавав на вулиці газети. Кожен цент я віддавав сім’ї, і ідучи у школу, щоразу соромився своєї шапки, чобіт, одягу. Я прокидався о третій ранку, щоб іти по газети, а потім не додому, а у школу. Після школи – вечірні газети”. (Цю цитату варто зачитати ще раз у кінці уроку).
“Це було життя суворе, оголене, дике, вільне – єдине життя в цьому роді, яке було мені доступне за моїм народженням і станом… Це був тільки початок… Від обмілини до Золотих Воріт простягався шлях до простору пригод у всьому світі, де б’ються не за стару сорочку, або вкрадене судно, але заради високої мети, – напише двадцятирічний Джек про часи, проведені з устричними піратами”.
У 1873-1894 рр. Джек ступає на палубу “Софі Сезерленд” і відправляється до японських берегів за котиковими шкурами. Згадуючи про своє плавання на “Софі Сезерленд”, він писав у листі про “обов’язок”: “…хіба мені вдалося зовсім звільнитися від обов’язку? Не одна золота монета пішла в сім’ю, коли я повернувся з семимісячної подорожі. Що я зробив на свій заробіток? Купив другосортний капелюх, декілька сорочок по сорок центів, дві пари нижньої білизни по п’ятдесят та другосортний піджак і жилет. Решта пішла на борги батька і в сім’ю”.
У 1897-1898 рр. їздив на Аляску. У 1896 р. на березі річки Клондайк були відкриті золоті копальні. 1897 р. – почалась “золота лихоманка”. 25 травня цього року Джек і чоловік його сестри Елізи капітан Шепард відбули на кораблі “Уматіллі”. У індіанському селищі Дайз Джек познайомився з трьома золотошукачами і приєднався до них. Він сам таскав багаж, бо індіанці просили шалену платню за роботу. В восьми милях від Доусона Джек з товаришами захопили хижку, де і прожили перший час. Пізніше Джек перейшов у хижку до лікаря Гарвея, бо співмешканці були незадоволені щирістю Джека, який дивував всіх своєю гостинністю і запрошував будь-кого до обіднього столу.
У травні Джек і лікар Гарвей розібрали хижку, збудували пліт і сплавили його по Юкону до Доусона. Там продали його і заробляли тим, що ловили колоди на Юконі і продавали їх туди ж. Харчування було поганим – і Джек захворів на цингу. У червні він повернувся додому. Там його чекала звістка про смерть батька, яка сталась ще по відбуттю Джека на Аляску. Саме ці враження, здобуті під час подорожі на Юкон, стали основою перших оповідань, які принесли Джеку Лондону перший успіх в літературі. Тут гартується його наснага до зображення сильних, витривалих, сміливих, вільних людей. У 1899 році він напише: “Я дійшов висновку: такої речі, як натхнення, – не існує. Я колись вважав інакше і відповідно цьому зображував з себе віслюка”.
“З часів мого голодного дитинства на мене дивились холодні очі, вони запитували, насміхались, нехтували. Болючіше всього те, що іноді ці очі належали моїм друзям. Я загартував себе і тримав удари, ніби вони не були ударами, але про те, як мені боляче, знає тільки моя душа і я”.
“Якщо я помру, я помру борючись до кінця, і у пеклі не буде більш гідного мешканця, ніж я… Якщо все, що я маю тепер, віднімуть у мене, – мені байдуже. Я створю собі нове майбутнє. І якщо б завтра я залишився голодним і голим, я, перш ніж скоритися, продовжував би боротися і голодним, і голим!”
Жага до життя – містка фраза, яка узагальнює дух Джека Лондона. Оповідання не відображає подій з життя письменника, воно відтворює світогляд майстра пригодницької оповіді.
2. Робота над текстом.
2.1. Робота над заголовком оповідання.
Учитель звертає увагу учнів на переклад назви оповідання.
“Любов до життя” чи “Жага до життя”? Який варіант обирає перекладач? Чому?
Словникова робота (з’ясування значення слів “жага” і “любов”).
Під час аналізу учні за допомогою вчителя приходять до висновку.
Слово “жага” належить до експресивної, емоційної лексики.
Слово “любов” – більш нейтральне, унормоване.
Варіант “Жага до життя” повніше відтворює ідейно-тематичне наповнення оповідання. Кожне слово обирається перекладачем з синонімічного ряду слів при перекладі на іншу мову. Щоб зробити правильний вибір, перекладач повинен не лише знати мову оригінального твору, а й орієнтуватися у поглядах письменника, твори якого він перекладає. Погляди письменника закладені у його твори, розкриваються у його листах, щоденниках, статтях, у самому життєвому шляху письменника.
– Які події з життя Джека Лондона можуть стати доказом того, що перекладач зробив правильний вибір слова у заголовку оповідання?
2.2. Аналіз авторської присутності у тексті.
– Хто розповідає історію золотошукача?
Прочитайте останні уривки оповідання.
Або матрос з судна “Бедфорд”, або вчений – учасник наукової експедиції, або…?
– Від якої особи ведеться оповідь?
Методичний коментар. Для того щоб навчити учнів розрізняти форми авторської інформації, можна запропонувати їм просте речення і попросити змінити форми. Наприклад: “Я отримав задоволення від прочитаної книги. Ми отримали задоволення від прочитаної книги. Він отримав задоволення від прочитаної книги”. Потім учні звертаються до тексту оповідання. За допомогою вчителя учні приходять до висновку, що оповідь ведеться від третьої особи.
– Що б змінилося, якби оповідь йшла від “Я” або “МИ”?
Від “Я” – відбувається поєднання позиції письменника і оповідача, від “МИ” – автор показує причетність до подій. Від “ВІН” – автор пише те, що почув від когось. Тобто він відмежовується, відсторонюється від того, про що йдеться.
– Для чого письменник обирає таку позицію?
Учитель підводить до висновку. Якщо оповідь веде третя особа, історія набуває правдивості, об’єктивності, можливості надати читачу бути рівноправним з автором у сприйнятті оповіді.
– Чому головний герой не має імені?
Головний герой позбавлений імені, автор називає його “людиною”, через що створюється ефект узагальнення, конкретна історія стає алегорією.
– Які події трапляються з головним героєм, на що в першу чергу звертає увагу письменник, описуючи події?
– За допомогою яких мовних засобів можна передати дію?
Методичний коментар. У кожному реченні є дієслово, яке вказує, що відбувається з героєм. Але є речення, в яких, окрім оповіді, є іще міркування, які не можуть належати герою, бо написані не у формі прямої мови, необхідної для передачі слів мовця. Постає питання, кому належать ці міркування? Для з’ясування цих аспектів учитель пропонує учням таблицю, яка складається із цитат, і пропонує визначити, з якого епізоду взята цитата. Як вона характеризує героїв оповідання? У процесі бесіди учитель звертає увагу учнів на те, які частини речення переповідають події (слова оповідача), а в якій частині міститься висновок (узагальнення автора). З’ясовуючи форми подачі авторської інформації, учні відокремлюють слова оповідача від узагальнень автора (або, якщо вчитель вважає за необхідне, таблиця подається у готовому вигляді).
“Обидва були стомлені й виснажені, з їх облич не сходив вираз тупого терпіння, що його карбують тривалі незгоди”. Слова оповідача Узагальнення автора
“Коли він урешті взявся на ноги, то ще з хвилину випростовував спину, щоб стати прямо, як належиться людині”. Узагальнення автора
“Чоловік усвідомлював,
Що треба їсти для того, щоб вижити”. Узагальнення автора
“Оце тобі життя! Марна, перебіжна мить.
Тільки живий відчуває біль,
По смерті болю немає.
Вмерти – це заснути. Настає кінець,
Відпочинок.
Чом же тоді він не бажає вмерти? ” Узагальнення автора
“Своєю волею він уже не боровся. Це просто життя в ньому не хотіло вмерти й гнало його вперед. Він не страждав. Нерви його притупіли, заніміли, уява сповнилася моторошними видивами й солодкими мріями”. Узагальнення автора
” Його душа й тіло пленталися поряд і водночас очужілі одне одному, така тонка була нитка, що з’єднувала їх”. Слова оповідача
– Про що говорять нам авторські узагальнення?
– Знайдіть у тексті оповідання інші приклади речень, у яких узагальнюється закон життя через поєднання в один потік мовлення слів оповідача і слів автора.
Отже, Джек Лондон на прикладі історії золотошукача створює оповідання, в якому узагальнює закон виживання для всіх.
2.3. Усвідомлення прочитаного. Кодекс честі Джека Лондона.
– Перегляньте ще раз таблицю і спробуйте сформулювати життєві правила письменника. (Учні за допомогою вчителя формулюють правила).
– Доповніть цей список, уважно прочитавши ще раз оповідання.
– Порівняйте тези правил, сформульованих на уроці, з висловами Джека Лондона з листів.
Тривалі незгоди карбують характер
Людині належить стояти прямо
Не треба боятися смерті
Життя сильніше смерті
– Яка сила тримала героя оповідання і не дозволяла йому здатися і змиритися зі смертю? Відповідь аргументуйте цитатами з тексту. (“Він також мимрив щось про матір, про сонячну південну Каліфорнію, про будиночок посеред помаранчевого гаю, обсаджений квітами” ).
– Уявіть, що цього речення в оповіді нема. Що зміниться?
– Згадайте про відданість Джека Лондона своїй сім’ї. (Учитель зачитує ще раз уривки з листів про “обов’язок” ).
3. Підбиття підсумків. Слово вчителя.
“Наполегливість – чудодійна річ; вона може зрушити такі гори, про які віра не сміє й мріяти. Дійсно, наполегливість повинна бути законною матір’ю всілякої впевненості у собі.
…Вивчення людської природи – моя велика слабкість. Не знаючи бога, я створив собі релігію з людини; звичайно, я встиг зрозуміти, як низько вона може пасти. Але це тільки стверджує мій погляд, тому що надає великої цінності тим висотам, на. які вона здатна піднятися. Яка вона мала і яка вона велика! Але ця слабкість, це бажання доторкнутися до кожної надзвичайної особистості, яку я зустрічаю, спричиняє мені велику турботу”. (З листа Джека Лондона Клаудеслею Джонсу, першому, хто відгукнувся на його творчість).
4. Домашнє завдання.
1. Перечитати оповідання.
2. Подумати над життєвими правилами Джека Лондона, вираженими в оповіданні. Спробувати формулювати власний кодекс поведінки (на зразок того, що було зроблено на уроці) стосовно питань, поставлених письменником. Написати його на аркуші. Бути готовим пояснити свої погляди.
Незгоди –
Життя –
Людина повинна –
Смерть не варта страху, бо…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)