Двобій добра і зла у романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Двобій добра і зла у романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
З давніх-давен люди замислюються над одвічним питанням: що є добро, а що – зло? Чого у світі більше, і що, врешті-решт, перемагає? За душу людини протягом усього її життя сходяться у смертельному поєдинку сили добра і зла. І тільки людина здатна зробити власний вибір, який вирішить результат цього двобою. Та це дуже непросто, бо їй, цій людині, властиво помилятися, вчитися на власних помилках, відшукуючи дорогу до правди.
Саме такий пошук змальовує у своєму
Панас Мирний допомагає нам самим знайти відповідь, створюючи яскраві й переконливі образи роману. Головний з них – Чіпка, за душу якого ціле
Мені можуть заперечити: Чіпчине важке дитинство й несправед ливість зруйнували ще змалечку усе святе в його душі. Тоді як можна виправдати злочинне життя Галиного батька Максима? Адже він, онук козака Мирона Гудзя, у дитинстві та юності мав лицарські задатки і, якби не було зруйновано Запорозьку Січ, став би чи не першим в ній. Але зло скористалося його силою і відвагою – і Максим віддався йому: у бійці міг скалічити товариша, пустив покритками кількох дівчат і пізніше, коли батько віддав Максима у військо, почав красти і пиячити, а потім став отаманом банди. Так, є у нього і щось людське (добро не може навіки відректися від людини!): він любив і жалів свою дочку Галю, але вже безповоротно став Максим на бік зла і жив з ним у серці.
Свій вибір між добром і злом зробила його дочка Галя, яка за гріхи батька та матері заплатила безсонними ночами, не могла носити краденої одежі, вилежуватися в награбованих перинах. Силою своєї любові і добра вона спробувала вирвати з розбійницького кодла Чіпку, але виявилася надто слабкою проти сил зла. І вона, аби не коритися своєму безсиллю і злу, йде з життя, вважаючи смерть порятунком від неслави і водночас протестом проти вчиненого Чіпкою і його товаришами гріха.
Поруч з Галею стоїть Мотря, мати Чіпки. От кого все життя намагалося зломити зло! Але, не знаючи щастя, вона все ж таки не корилася його силі. Більше того: Мотря мовчала, коли переконалася, що син не тільки грабіжник, а й убивця і хоч пізніше вона страждала і пережива ла за ув’язненого сина, але її доброта, справедливість і правда заслуго вують поваги.
Як бачимо, зло у романі постає підступнішим і сильнішим за добро. Але саме в цьому я вбачаю геніальність творчого задуму Панаса Мирного: примусити нас здригнутися від зла і замислитися над шляхами його подолання, і над особистим життєвим шляхом.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)