Драматургія і театр – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.)
Драматургія і театр
Новий український театр виник, як і вся нова українська література, на тлі занепаду феодально-кріпосницького ладу і появи нових соціально-культурних відносин у суспільстві. Українські шкільні театри, які досягли піку свого розвитку в першій половині XVIII століття, зникли вже у середині століття внаслідок заборони, а також реорганізації духовної академії. Але традиції шкільного театру після його занепаду не зникли, трансформувавшись у вертепи, ярмаркові балагани, а з кінця XVIII століття – у поміщицькі кріпацькі театри,
У першій половині XIX століття починають утворюватися постійні театри у різних містах: у Києві (1805 p.), Одесі (1804 p.), Полтаві (1810 p.), Харкові (1812 р.), Ніжині (1826 p.), Катеринославі (1847 p.), Чернігові (1853р.). Почали організовуватися колективи артистів, у їх середовищі виховуються видатні театральні діячі того часу. З 1818 по 1821 роки на Україні постійно працював відомий російський артист М. С. Щепкін (1788-1863 pp.), а в 30-х роках розпочав свою діяльність видатний український артист К. Т. Соленик (1811-1851 pp.). У розвитку театру і драматургії дедалі більшого значення набували п’єси Грибоєдова,
Під впливом російського театрального мистецтва в репертуарі українського театру починають з’являтися п’єси з народного життя, широкого визнання набуває реалістична гра акторів. Передові діячі театру прагнули зробити його засобом громадського виховання, боротьби проти соціальних вад, що були породжені кріпосницькою дійсністю.
Історичною датою у становленні нового українського театру можна вважати 1819 рік, коли на сцені полтавського театру були поставлені перші “українські опери” “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник” І. П. Котляревського. Але це був лише перший крок на шляху становлення нового українського національного театру. Своєї сили він набув у 80-х роках завдяки плеяді артистів і драматургів, які стали корифеями української сцени. ?