Драматична казка у віршах “Потоплений дзвін”
Гірська галявина з маленькою хатиною під навислою скелею. На краю колодязя сидить юна Раутенделейн, істота з миру фей, і розчісує свої густі рудувато-золотаві волосся. Перегнувшись через край зрубу, вона кличе Водяного. Їй нудно, бабуся Виттиха в ліс пішла, дивишся, за балаканиною швидше час пролетить. Водяник не в дусі, він утомився від глузувань і колкостей чарівної пустухи. Раутенделейн призиває Лісовика розважити її, але той швидко набридає їй своїми настирливими залицяннями. Дівчина ховається вхижине.
Лісовик хвастається, як удала
З’являється виснажений, ослабілий Генріх, ливар дзвонів, і падає на траву неподалік від хатини. Він зірвався в прірву, звідки чудом вибрався, а потім заблудився. Стара Виттиха, вертаючись із лісу, натикається на Генріха. Тільки цього не вистачало, і так від пастора й бургомістра життя ні, а якщо виявиться,
З’являються Пастор, Цирюльник і Вчитель, вони дивуються – Генріх звалився в прірву, а лементи про допомогу чомусь доносилися зверху, вони із працею видрали сюди по кручах. Пастор у зневірі: таке прекрасне світле Боже свято, і так скінчився. Цирюльник, оглянувшись, призиває швидше покинути галявину – це прокляте місце, а геть і хатина старої чаклунки. Учитель заявляє, що не вірить у чаклунство. По стогонах, що доносяться, вони знаходять лежачого Генріха, але підійти до нього ближче не можуть, натикаються на зачароване коло. А отут ще Раутенделейн, лякаючи їх, проноситься мимо з диявольським реготом. Пастор вирішує здолати підступництво сатани й рішуче стукається у двері хатини. Виттиха не бажає зайвих неприємностей, знімає колдовские чари, нехай забирають свого майстра, але не проживе він довго. Та й у майстерності не боляче сильний, поганий був звук в останнього дзвона, і він один знав це й мучився. Генріха кладуть на носилки й несуть. Раутенделейн не може зрозуміти, що з нею відбувається. Вона плаче, пояснює Водяной, це сльози. Її тягне в мир людей, але це обернеться загибеллю. Люди – жалюгідні раби, а вона – принцеса, він у черговий раз кличе неї до себе в дружин. Але Раутенделейн спрямовується в долину, клюдям.
Будинок ливаря дзвонів майстри Генріха. Його дружина Магда причепурює двох малолітніх синів, збираючись у церкву. Сусідка вмовляє не квапитися, церковка в горах видна з вікна, але немає білого прапора, що збиралися підняти, як тільки буде підвішений дзвін. Говорять, що там не все благополучно. Стривожена Марта залишає дітей на її піклування й квапиться кмужу.
У будинок приносять на носилках Генріха. Пастор утішає Магду: доктор сказав, що є надія. Він став жертвою виплодків пекла, які, страшачись святого дзенькоту, намагалися погубити майстри. Магда просить усіх піти, підносить чоловікові води. Той, почуваючи близький кінець, прощається із дружиною, просить у неї прощення за все. Останній дзвін у нього не вдався, він би погано звучав у горах. А це була би ганьба для майстра, вуж краще смерть. От і кинув він своє життя вслід негідному утвору. Пастор радить Магде сходити до знахарки Финдекле. У будинку з’являється одягнена служницею Раутенделейн із кошиком лісових ягід. От дівчина й посидить поки із хворим. Не втрачаючи часу, Раутенделейн приймається чаклувати. Очнувшийся Генріх дивується – де він бачив це божественне створення? Хто вона? Але Раутенделейн сама цього не знає – лісова бабуся знайшла неї в траві, виростила. Вона має чарівний дарунок – поцілує ока, і відкриються вони для всіх небесних далечіней
Вернувшаяся додому Магда щаслива: чоловік прокидається здоровим, він повний сил і спраги творити
Занедбана плавильня в горах. Водяник і Лісовик зляться й заздрять: цілими днями Генріх варить метали, а ночі проводить в обіймах прекрасної Раутенделейн. Лісовик не пропускає нагоди піддягти дівчину: якби він не підштовхнув візок, не потрапив би шляхетний сокіл у її мережі. Приходить Пастор, хоче повернути назад заблудшую вівцю, чаклунством заманили благочестивої людини, батька сімейства. Побачивши Генріха, Пастор уражений, як він прекрасно виглядає. Майстер із захопленням розповідає, над чим трудиться: хоче він створити гру дзвонів, закладе високо в горах фундамент нового храму, і радісний, переможний дзенькіт буде возвещать миру народження дня. Пастор обурений нечестивостью помислів майстра, цей весь вплив проклятої чаклунки. Але настане для нього день каяття, почує він тоді голос потоплені в озері дзвона
Генріх трудиться в плавильні, підганяючи своїх подмастерьев-гномов. Від утоми він поринає в сон. Водяник буркоче – здумав змагатися з Богом, а сам слабкий і жалюгідний! Генріха мучать кошмари, здається йому, що звучить потоплений в озері дзвін, тремтить, намагається піднятися знову. Він кличе рятуйте!, та ласкаво заспокоює майстра, йому ніщо не загрожує. Лісовик тим часом призвав людей, підбурюючи підпалити плавильню. У Раутенделейн попадає камінь, вона призиває Водяного змити людей у прірву потоками води, але той відмовляється: ненависний йому майстер, вознамерившийся панувати над Богом і людьми. Генріх бореться з наступаючою юрбою, шпурляючи палаючі головні й гранітні брили. Люди змушені відступити. Раутенделейн підбадьорює його, але Генріх не слухає її, він бачить, як по вузькій гірській стежці піднімаються двоє хлопчиків босоніж, в одних льолях. Що у вас у кувшинчике? – запитує він синів. Сльози мами, що лежить серед латать, – відповідають примари. Генріх чує дзенькіт потопленого дзвона й, проклявши, жене від себе Раутенделейн.
Галявина з хатиною Виттихи, З гір спускається змучена й скорботна Раутенделейн і в розпачі кидається в колодязь. Лісовик повідомляє Водяному, що Генріх кинув дівчину, а його плавильню в горах він спалил. Водяник задоволений, він знає, хто рухав мертвою мовою потопленого дзвона – утоплениця Березня
З’являється знесилений, зовсім хворий Генріх, шле проклятья людям, доведшим до смерті його дружину, кличе Раутенделейн. Безуспішно намагається він піднятися вище в гори. Сам відіпхнув від себе світле життя, гарчить баба, був званим, так не став вибраним, а тепер зацькований людьми, і крила в нього навік зламані. Генріх і сам не зрозуміє, чому сліпо й бездумно підкорився дзвону, створеному їм, і голосу, що сам у нього вклав. Треба було розбити той дзвін, не дати поневолити себе. Він благає бабу дозволити йому перед смертю побачити Раутенделейн. Виттиха ставить перед ним три кубки з білим, червоним і жовтим вином. Вип’є перший – повернуться до нього сили, вип’є другий – снизойдет світлий дух, але потім він зобов’язаний осушити й третій кубок. Генріх випиває вміст двох кубків. З’являється Раутенделейн – вона стала русалкою. Вона не бажає визнавати Генріха й не хоче згадувати про колишній. Він благає Раутенделейн допомогти йому звільнитися від борошн, подати останній кубок. Раутенделейн обіймає Генріха, цілує його в губи, потім повільно відпускає вмираючого
А. М. Бурмистрова
(1 votes, average: 5.00 out of 5)