Драматична доля особистості в умовах тоталітарного суспільного устрою
Людині властиво заглядати в Майбутнє, намагатися розпізнати його обрису. Скільки письменників різних історичних епох прагнули відкрити завісу, за якої ховається майбутнє, угадати те, що не дано знати нікому: “Місто Сонця” Кампанелли, романи Жуля Верна, роман Дж. Оруелла “1984”, “Що робити?” Н. Чернишевського й інші
Не виключення тут і Е. Замятін. Незадоволеність сьогоденням, радянською дійсністю змусила його задатися питанням: яким повинне бути майбутнє, у якому можна почувати себе щасливим, у якому можна здійснити свої надії,
У романі “Ми” у фантастичному й гротескному обличчі з’являється перед читачем можливий варіант суспільства майбутнього. Реалізується мрія сильних миру цього: “Життя повинна стати стрункою машиною й з механічною неминучістю вести нас до бажаної мети”. На жаль, у такому суспільстві немає нічого, що б не передвіщала вже сучасна письменникові реальність. Перед нами розвертається “математично доконане життя” Єдиної Держави. Символічний образ “вогнедишного інтеграла”, чуда технічної думки й одночасно знаряддя найжорстокішого поневолення відкриває книгу.
Роман Замятіна – попередження про подвійну небезпеку, що загрожує людству: про гіпертрофовану владу машин і влади держави. “Однотипність” безроздільно й невсипно панує над життям всіх членів суспільства. Це забезпечується доконаною технікою й недреманним оком “хоронителів”.
Твір Замятіна перейнято роздумами про російську післяреволюційну дійсність. У ньому вгадуються таємні думки про можливі й уже, що виявилися при житті письменника перекрученнях, соціалістичної ідеї
Відношення до політики воєнного комунізму стало каменем спотикання для письменника. Ця політика, що передбачає сугубу централізацію політичного й економічного життя в країні, ряд жорстоких мір, була тимчасовий і змушеної в умовах громадянської війни й господарської розрухи. Але Замятіну (і не тільки йому в ту пору) представлялося, що нічого іншого вже не буде й що людям нав’язана єдина модель подальшого руху – новий варіант тоталітаризму
Роман Замятіна символичен: він попереджає про можливі перекручування соціалізму, про небезпеку відхилення від демократичного шляху й зловживань, що виражаються в насильстві над людською особистістю
Наступні події вітчизняної й світової історії показали, що тривоги письменника не були даремні. Наш народ пережив і гіркі уроки колективізації, і сталинизм, і репресії, і загальний страх, і застій
Дуже багато сцен роману змушують згадати недавнє минуле. Маніфестація на честь Благодійника, одноголосні вибори, “хоронителі”, які стежать за кожним кроком людини. Але Замятін показує, що в суспільстві, де все спрямовано на придушення особистості, де ігнорується людське “я”, де одноособова влада є неосяжної, можливий бунт. Здатність і бажання почувати, любити, бути вільним у думках і вчинках штовхають людей на боротьбу. Але й отут влади знаходять вихід: у людини хірургічним шляхом видаляють фантазію – останнє, що змушувало його піднімати гордо голову, почувати себе розумним і сильним. І все-таки залишається надія, що людське достоїнство не вмре ні при якому режимі. Цю надію висловлює жінка, що своєю красою надихає на боротьбу
У своєму творі Замятін затверджує, що не існує ідеального суспільства. Життя – це прагнення до ідеалу. Але коли це прагнення відсутнє, наступає епоха застою
Інша тема, співзвучна сьогоднішньому дню, – екологічна. “Антисуспільство”, зображене в книзі, несе загибель самому єству життя, ізолюючи людини від природи. Автор мріє вигнати “оброслими цифрами” людей “голими в ліси”, щоб вони вчилися там у птахів, квітів, сонця. Тільки це, на думку письменника, може відновити внутрішню цілісність людини
Автор роману “Ми” належить до тих великим художникам слова, хто посилено приковував увагу суспільства до “вічних цінностей” в умовах глобальних історичних катаклізмів XX сторіччя. У свій час роман не був прийнятий. Його шлях до нас, що живе сьогодні, був дуже довгим і важким. Читаючи цей роман-антиутопію, ми можемо по-новому глянути на події історії, осмислити роль людини в них. Такі добутки, як “Ми”, “видавлюють” з людини раба, роблять його особистістю
Є глибока закономірність у тім, що всіма сучасниками Замятіна роман був прочитаний як пародія на соціалізм. Це говорить про те, що ті негативні риси, які послужили письменникові відправною крапкою для розвитку сюжету, були помітні не тільки авторові. Характерно, що Замятін відмовлявся від подібного трактування авторського задуму, і в цьому не було неправди (говорити правду було особистісним і художнім кредо письменника), тому що поштовхом до написання добутку послужили англійські враження
В одній з доповідей, що має принципове значення для з’ясування його творчих принципів, Замятін повідомив, що в романі “Ми” він робить спробу “побудувати рівняння руху європейської механізації й цивілізації, що механізує,”.
Деякі сучасні дослідники, ототожнюючи авторський задум з художнім результатом, відповідно прочитують зміст роману як спробу екстраполювати в майбутнє такі риси буржуазного суспільства, як міщанство, відсталість, механічну розміреність життя, тотальне шпигунство. Однак, як відомо, задум художника в процесі роботи над добутком реалізується непередбачено. Варто пам’ятати, що Замятін зараховував себе до художників інтуїтивного складу, уважаючи, що ірраціональне багато в чому рухає його творчим процесом. У результаті художній Твір убирає в себе безліч інтенцій, що виникають крім авторської свідомості. Щось подібне відбулося, очевидно, і із задумом роману “Ми”, зміст якого об’єктивно відбило зародження й початок руху потужної суспільної тенденції. Автор лише довів неї до логічного кінця
Отже, Замятін не збирався писати пародію на комунізм, він намалював фінал розвитку будь-якого суспільного лада, у підставі якого закладена ідея штучності, насильства над людиною. Таким чином, головної в романі “Ми” є тема свободи особи. Розкривається ця тема за допомогою пародійного переосмислення ідеї “загальної рівності”. Замятін був супротивником цієї тези, цінуючи в кожній людині його неповторну індивідуальність. В антиутопії перелічений до дрібних деталей механізм нівелювання індивідуальної свідомості. Це надає роману більшу глибину в порівнянні з негативними утопіями, що з’явилися в Росії в XX сторіччі в руслі досить стійкої традиції утопічної літератури
(1 votes, average: 5.00 out of 5)