Доля та формування характеру Жульєна Сорєля
Майстерність психологічного аналізу у романі Стендаля “Червоне та чорне”. Жюльєн Сорель – головний герой “центрального” роману “Червоне і чорне” (1830) видатного французького письменника XІX ст., одного з основоположників французького реалізму, Стендаля (літературний псевдонім Анрі-Марі Бейля). Цей роман у сюжетному плані побудований на реальних фактах, з якими майбутній його автор знайомився на сторінках судової хроніки. Йшлося про молодого селянина, засудженого до страти за те, що він з метою кар’єри вступив у любовний
Він – постать незвичайна, виходець з селянства, з народних “низів”, ніби живе втілення того народу з його енергією, сміливістю й непохитністю у прагненні своєї життєвої мети. Сорель позбавлений користолюбства, але сповнений честолюбних мрій, бажання піднятися вгору, діяти, посісти вище місце у суспільстві, яке йому відмовляє в цьому, бо за становими передсудами, за становою традицією – він “плейбой” і тому, незважаючи на свої природні здібності, повинен назавжи залишитися “в темряві”. Звідси походить потенційна революційність, потенційний протест в душі і діях Жульєна, його готовність протистояти “традиційній” долі.
Реальне навколишнє життя розчаровує Сорєля. За зовнішнім блиском і за зовнішньою лише привабливістю розкривається поступово справжня низість існування “вищих” кіл Франції доби Реставрації: спочатку в особі мера Бар’єра та його оточення, потім духовних кіл Безансона, багато в чому дуже далеких від суто релігійних інтересів і проблем, а потім на прикладі життя в розкішному домі маркіза де ля Моля. Сорелеві досить швидко розкривається справжній його сенс, вірніше, його нескладний “механізм”, дуже далекий від справжніх державних та суспільних інтересів.
Жульєн прекрасно розуміє, за що насправді його засуджено до страти: звичайно ж, не за постріл у церкві і не за любовний зв’язок з пані де Реналь та Матільдою де ля Моль, а за протест “плебея” проти станових “законів” суспільства, за його намагання піднятися відповідно до своїх природних здібностей і прагнень вгору по станових сходах. Тому, чекаючи на страту, Жюльєн відмовляється від будь-якої допомоги “сильних світу цього”, які б можливо, й добилися, в разі його покаяння, наказу про його помилування.
Двобій із суспільством, із “запрограмованою” долею кінчаються фізичною поразкою і водночас моральною перемогою головного героя твору, перемогою усього прогресивного над косним, консервативним, тобто поверненням героя до його незалежного й сильного духовного єства. Майстерність Стендаля як письменника і полягає в цьому вмінні дати (на конкретній хронологічній і соціальній підставі), перш за все, психологічний портрет свого героя з його позитивними й негативними рисами, в органічній, живій єдності цих суперечностей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)