Доля людини в зображенні І. Буніна й О. Купріна
І. Бунін і А. Куприн жили й творили в непрості для Росії часи. Може бути, тому так своєрідні їхні погляди на життя. Постараємося розібратися, у чому письменники бачать гіркоту й насолоду людського життя
“Я хочу говорити про сум”, – писав Іван Олексійович Бунін. Гіркотою пронизані всі його добутки. У його поданні мир – це безодня, трясовина, безодня. Людське життя поруч із цією безоднею так само незначні, як шкарлупка корабля на штормовій хвилі. Оповідання Буніна “Пан із Сан-Франциско” нагадує притчу. Богатий 58-літній американець,
“Життя – нудний,
Але невже тільки гіркота бачить письменник у дійсності? Де порятунок від цієї безвихідності? Чи можливо щастя, є чи насолода в людському житті?
Як не можна краще відповідає на ці питання рядок з “Темних алей”: “Усяка любов – велике щастя, навіть якщо вона не розділена”. Други мі словами, насолода людського життя, на думку Буніна, полягає в любові. Не в тім фальшивому її зображенні, що ми бачимо в “Пані із Сан-Франциско”, а в теперішнім сильному почутті, що здатно перебороти будь-які перешкоди
Яскравий приклад такої любові – Надія з оповідання “Темні алеї”. Вона через все життя пронесла любов до пана, що ніколи спокусив її. Закохані не бачилися 30 років і випадково зустрілися на постоялому дворі, де Надія – господарка, а Микола Олексійович – випадковий проїзний. Він не в змозі піднятися до її високих почуттів, нарікати, отчого Надія не вийшла заміж “при такій красі, що мала”. Як можна все життя любити однієї лише людини? Тим часом для Надії Николенька на все життя залишився ідеалом, єдиним і неповторним: “Скільки не проходило часу, усе одна жила. Знала, що давно вас немає колишнього, що для вас немов нічого не було, а от пізно тепер докоряти, але ж правда, дуже безсердечно ви мене кинули”. Перемінивши коней, Микола Олексійович їде, а Надія назавжди залишається на постоялому дворі. Так, можливо, Надія нещаслива зараз, через багато років, але настільки сильно було те почуття, стільки радості й щастя воно принесло, що забути про нього неможливо, тобто любов для головної героїні – щастя
В оповіданні “Сонячний удар” любов виступає чимсь миттєвим, спалахом, що проноситься, залишаючи в душі глибокий слід. Знову ж, закохані розстаються, що доставляє страждання головному героєві. Саме життя без коханої – це страждання. Він не знаходить собі місця ні у квартирі, ні на вулиці, згадуючи щасливі моменти, проведені сней.
Щоб переконатися в щирості почуттів, на думку Буніна, потрібна неодмінно трагедія. Любов у нього довго не живе – у сім’ї, у шлюбі, у буднях. Короткий, сліпучий спалах, до дна озарившая душі закоханих, приводить їх до трагічного кінця – загибелі, самогубству, небуттю
Але, проте, у цих щасливих митях, заради яких варто жити й переносити будь-які страждання, і полягає насолода че/ювече-ской життя. Таким чином, гіркота й насолода, на думку Буніна, тісно переплетені: щоб відчути насолоду життя, треба до дна випити чашу її гіркоти
А в чим бачить гіркота й насолода людського життя А. І. Куприн? Мені здається, думки Буніна й Куприна на цей рахунок схожі. Тільки в Куприна почуття гіркоти більше завуальовано, ніж у Буніна. У його добутках немає тої безодні, що от-от поглине увесь світ, і фальш і примітивність у відносинах людей не так впадає в око. “Княгиня Віра, у якої колишня жагуча любов до чоловіка давно вже перейшла в почуття міцної, вірної, щирої дружби” – саме такими словами представляє нам автор головну героїню добутку. Виникає питання: а чи була в неї взагалі коли-небудь теперішня любов? Згодом ми знаходимо відповідь на це питання. Коли під час розмови з генералом Аносовим Віра сказала: “Візьміть нас із Васею. Хіба можна назвати наш шлюб нещасливим?”, – той спочатку довго мовчав, потім простягнув неохоче: “Ну, добре, скажемо – виключення”.
Таким чином, ми бачимо, що герої живуть, керуючись не почуттями, а вигодою. Та ж непідроблена любов, про яку Куприн говорить словами Аносова: “сильна, як смерть, для якої зробити будь-який подвиг, віддати життя, піти на мучення – зовсім не праця, а одна радість”, – стає в них приводом для глузувань і причиною для погроз. Мені здається, саме в цій людській черствості й нездатності любити по-справжньому бачить письменник гіркота людського життя
А насолода людського життя в Куприна (як і в Буніна) – любов. В “Гранатовому браслеті” головний герой кінчає життя самогубством, і штовхає його на цей учинок нерозділена любов до княгині Вірі. Можна було б припустити, що любов принесла йому лише страждання (гіркота, а не насолода). Однак це не так. Любов його погубила, але хіба можна говорити про те, що вона була нещасної для Желткова? Я думаю, що не можна. Умирав Жовтків не зі страхом від передчуття смерті, а із приємним відчуттям того, що ця любов все-таки була в його житті, про що свідчить вираження особи померлого: “Глибока важливість була в його закритих очах, і губи посміхалися блаженно й безтурботно”. Для героя любов, хоча вона й невзаємна, була єдиним щастям
Отже, думки Буніна й Куприна із приводу гіркоти й насолоди людського життя багато в чому схожі. Для обох письменників насолодою життя, щастям є любов, що ламає всі перешкоди на своєму шляху й, що перемагає незважаючи ні на що. Гіркота ж полягає у фальшивості й нещирості людських відносин, а також у тім, що почуття в більшості людей замінені холодною ощадливістю
Гіркота й насолода зв’язані один з одним, неможливі одна без іншої. Кожна людина у своєму житті неминуче зустрічається й з тим і з іншим. І тільки відчувши гіркоту життя, можна зрозуміти неї насолода.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)