Добрі Хухи в нашому житті (за творчістю Василя Короліва-Старого)
Не один раз мені доводилося чути розповіді про різних домовиків. Доводилося чути і страшні, і смішні історії, навіть читати про них. Про цих хатніх мешканців я розпитував і бабусю, і її знайомих. І ось які думки в мене виникли. Усе залежить від нашої віри в них і від того, як ми ставимося до своєї родини, оселі. Бабуся розповідала, що раніше, коли люди переселялися в іншу хату, то обов’язково біля підпіччя ставили мисочку з молоком або з якимись ласощами та примовляли: “Ходи з нами до нової хати, ми тебе не скривдимо, і ти на нас не ображайся”.
Виявляється, Домові дуже вередливі, але віддані тій оселі, де панують лад та спокій. Там, де вони оселилися, не можна лаятися, сваритися та погано поводитись.
Мені б дуже хотілося, аби такий Домовичок чи Хуха оселилися в нас, тоді б я кожного разу пам’ятав, що їх кривдити не можна, а значить, і я маю поводитися дуже добре.
Що я попросив би у Долі
(за твором Івана Липи “Близнята”) Уявляю себе на місці матері, яка просщй у Долі щастя своїм синам,
Перше, що спадає на думку, – це здоров’я для всієї родини. І тут же обсідають сумніви: будуть усі здоровими, але чи будуть усі людяними, добрими? Попросив, щоб усі були добрими. А що може добро без здоров’я? Воно довго не проіснує, бо доведеться весь час піклуватися, щоб не захворіти. Або, наприклад, попросити, щоб усі були дуже розумними. Непогана думка, та ми знаємо приклади, коли розум використали не на добрі справи, а на шкоду людям. Знову так не можна. І я вирішив, що я б попросив у Долі, аби люди були щасливими саме на рідній землі. А рідна земля дасть і сили, і розум а прагнення бути щасливими зробить людей здоровими, мудрими й добрими.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)