Доба Руїни на українській землі у романі Юрія Мушкетика “На брата брат”
У романі “На брата брат” Юрій Мушкетик змальовує події, які були початком Великої Руїни в Україні. Це був час, який так характеризував Микола Костомаров: “Українська справа явно гинула. Невдача за невдачею знищили надії, й люди позбулися віри… в свою мету. Кожен почав дбати тільки про себе самого. Людські душі дрібнішали, ставали вбогі, розум притуплювався. Все, що було колись дороге, святе, тепер продавалося…”
У своєму творі Юрій Мушкетик наголосив, що головна причина Руїни і всіх подальших невдач українців у боротьбі за
На раді, коли вибирали гетьманом Виговського, не було одностайності в намірах і думках, одні бачили себе в союзі з Москвою, сподівалися, що московський цар прикриє їх могутньою рукою віл татар, турків, поляків, прості козаки ще плекали надію, що цар зрівняє всіх у правах; інші ж тягнули за Польщею – не хотіли ходити під московськими воєводами. І кожен вважав себе правим, свою думку єдино правильною, не хотів поступитися, зменшити свою гордість, свою злобу. Кожному боліло тільки своє. Багатьох вабила гетьманська булава, плекали надію,
Менш ніж за два десятиліття після Богдакової смерті було стільки куцих розумом, непостійних гетьманів, стільки підступів, зрад, смертей, що все це остаточно розорило, спустошило Україну, надломило її звитяжний дух і потьмарило її славу, написану шаблями Байди, Сагайдачного, Хмельницького, Дорошенка, Богуна…
Почалася Велика Руїна.
На прикладі братів Журавок – Матвія і Супруна, що брали участь у визвольній війні Богдана Хмельницького за незалежність, Юрій Мушкетик показав страшну згубність розбрату, який на кілька століть вкинув нашу країну в рабство. Обидва брати були славними козаками, хоробро захищали рідну землю.
Рятуючи брата із Дніпра, Супрун керувався якимось вищим обов’язком перед братом, якому і назви не було. Вдячний Матвій думав про те, що немає в світі того, чого б він не зробив для брата, навіть ціною власного життя, що вже ніщо й ніколи не роз’єднає їх. Світло братерської любові влилося в нього на все життя.
Але шляхи братів розійшлися. Україна розколювалася, кришилася, як лід у повінь. Іноді ті розколини проходили через один полк, одну сотню, а то й одну родину. У Матвія розколина пройшла попід серцем. Він залишився прихильником нового гетьмана Виговського, що добивався незалежності України, а Супрун опинився в таборі полковника Пушкаря, який відстоював союз із Москвою.
І пішов брат на брата. Ніби стояли на одному полі, та пройшов між ними плуг. Мали ніби дві правди. І кожен сповідував свою.
Болісно роздумує про те, що з ними скоїлося, Матвій: “Чому так сталося, що стоять на одному полі, а думають не однаково? Що зробити, щоб стало інакше, щоб вони, рідні брати, дійшли згоди? Того не знав”.
Не знайшовши спільної правди, гинуть обидва брати на втіху ворогам, а Україна-мати ще довго буде страждати від безголів’я своїх “нерозумних синів”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)