Диявольська спокуса розуму
Михайло Булгаков своїм романом “Майстер і Маргарита” дав читачеві нове Євангеліє, мовби відкривши свою власну філософію життя. Але яку ж роль відіграє в цій системі світу сатана? В Біблії чітко сказано, що він – ворог людини. То як же тоді пояснити повернення коханого Маргариті чи голови конферансьє театру “Вар’єте”? В чому ж тоді таємниця булгаковського диявола, та й чи диявол він як такий?
Першою людиною, яка з’явилася під час “небувало спекотного заходу” на Патріарших ставах під час розмови Михайла Олександровича
Як, наприклад, сатана міг засудити за невір’я в Бога, та й як він, пропащий ангел, взагалі міг судити? Таємниця схована і в самому Берліозі, точніше, в його прізвищі. “Не композитор”, – зазначає Іванушка у
Кожен представник почту Воланда, як з’ясувалося, мав свою власну історію не тільки на сторінках роману, а й за його межами. Серед багатьох арабських племен було широко розповсюджене свято козлоприношення, свято Азазелли. Його сутність полягала в тому, щоб відкупитися від Азазелло – безжалісного ангела смерті, який, за віруваннями арабів, увесь у чорному та на чорних крилах прилітав до людини, щоб забрати із собою її душу. Обличчя його було блідим та холодним, а очі – порожніми й чорними… Мимоволі виникає асоціація з демоном-вбивцею з 32-го розділу роману.
Звернімося до одного з найчарівніших персонажів твору, не зовсім кота Бегемота, найкращого блазня у світі. У давніх єгиптян бегемот був втіленням злого, демоноподібного бога Тифона. Щоправда, у Воланда був ще один блазень – Фагот, неповторний кривляка-регент із деренькучим голосом, у картатому костюмі й тріснутому пенсне. А саме слово fagotin у перекладі із французької означає “блазень”. Було б цікаво звернутися до ще одного персонажа – Абадонни. За віруваннями тих же арабських племен, до помираючої людини приходив ангел Аваддон, вісник смерті. Він був відомий тим, що крила його були обвішані парами людських очей. Він з’являвся до людей із заплющеними очима, і тільки помираючий зустрічався з ним поглядом. У романі ж Абадонна, знявши окуляри, дивиться в очі барона, убиваючи його. “Дияволіада, бісовіння, диявольські пастки”, – шепочу я. Але наскільки страшні ці незвані гості?
Виникає питання: чому одних Воланд милує, а інших жорстоко карає? Чи не став він необгрунтовано милосердним до Маргарити чи конферансьє театру “Вар’єте”? Ні, сатана не дарує милість. Маргарита віддала йому свою душу, ставши відьмою, а бідний конферансьє… Він молив про помилування. Напрошується порівняння з вождем усіх народів Сталіним. Може, в безкінечно багатогранному сатані містилася частинка можновладців або це він панував у їхніх серцях. Тисячі питань і жодної відповіді.
Звернімося ще до одного розділу роману. Чорна магія та її викриття. Воланд одночасно виступає в ролі фокусника, артиста, ілюзіоніста та, що найжахливіше, експериментатора. А експеримент ставиться над людьми… Частина перша: з неба у величезній кількості летять гроші, а через декілька хвилин Бенгальський залишається без голови. Дивуєшся, як майстерно, а головне, як просто сатана проник у людські душі. Він виніс свій вердикт. Частина друга: жіночий магазин і викриття Аркадія Аполлоновича Семплярова. Це було брутальне викриття, радше схоже на глузування. Ні, сам диявол опинився в Москві не для того, аби щось змінити. Він не хотів розкривати людям очі, він просто зробив свій висновок, а вирішувати мали самі москвичі.
Я розумію, що образ сатани, розкритий у Біблії, практично нічого спільного з булгаковським дияволом не має. В одному фільмі я чула фразу, сказану бісом людині: “Я тільки розставляю декорації, та за мотузки смикаєш ти сам”. Людина, яка потрапила на гачок гріха, може звільнитися тільки в один спосіб: віддати душу сатані або Богові. Цих думок немає в романі але йдеться про те, що людину, яка потрапила в болото гріха, обов’язково виловить рибалка – як вийшло із Семпляровим. Отже, диявол усюди розставляє свої сіті, до яких не могли не потрапити гонористі та егоїстичні москвичі.
Тому ми прийшли до того, із чого починали: “Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник – диявол – ходить, ричачи, як лев, що шукає, кого пожерти”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)