“Гуси-лебедi летять…” i “Щедрий вечiр” – це двi повiстi, в яких Михайло Панасович Стельмах описав своє дитинство, шкiльнi роки. Цi Твори письменник присвятив своїм батькам – Ганнi Iванiвнi та Панасу Дем’яновичу.
Книги написанi, коли письменниковi було вже п’ятдесят чотири роки. З любов’ю i зажурою згадує вiн своє життя, дитинство, батькiв, односельчан, рiдне Село. Розповiдь ведеться вiд першої особи – це наближає читача до автора.
Михайлик, головний герой творiв – звичайний сiльский хлопчик. Вiн жив у бiдняцькiй сiм’ї,
не мав змоги ходити до школи – не було у що взутися. Але його батьки дуже хотiли, щоб вiн вивчився, став людиною. Батько носив його до школи на руках.
I Михайлик порадував батькiв: його прийняли вiдразу до другого класу, бо хлопчик сам вже навчився читати. Та й у другому класi вiн довго не засидiвся… “Щедрий вечiр” – це опис життя Михайлика, учня четвертого класу. Вiн дуже любив книги. Разом з дядьком Себастiяном їздив до сусiднього села в бiблiотеку. Там учитель Дмитро Онисимович вибрав йому двi найтовщi книги. Одна з них – п’єси Шекспiра. Iз книжок Михайлик дiзнався багато цiкавого. I з’явилась у
нього мрiя – написати таку п’єсу, таку книжку, щоб там були i дядько Себастiян, i дядько Микола, й iншi односельцi. Хотiв вiн, щоб його п’єси ставили в театрi… Першу п’єсу написав у четвертому класi… А потiм – ще багато-багато книжок. Мрiя здiйснилась – його п’єси ставлять в театрi. Стародавнi уявлення i вiрування нашого народу у повiстi Михайла Стельмаха “Гуси-лебедi летять…” Чарiвною казкою дитинства здається нам повiсть М. Стельмаха “Гуси-лебедi летять…”, неначе вона народилася з народних оповiдань, повних чаклунства i дива. Письменник в образi Михайлика показав себе, власнi дитячi роки, враження, вiдкриття i витоки свого мистець кого натхнення. Вiн знайомить нас з багатьма чудовими героями, але, на мiй погляд, головним героєм є дивний свiт природи, тi “гуси-лебедi” душi, якi вона вклала у серце майбутнього письменника. Красi i владi природи пiдкоренi всi у повiстi: i дiд Дем’ян, який навчає, що лебедi принесли на крилах весну i життя, що сонце скоро вiдiмкне своїми золотими ключами землю; i мати, яка довiряє землi свої болi i радощi, прохаючи, щоб вона родила для всякого, а насiння в її вустах було святим словом; i Люба, ця маленька лiсова царiвна, яка знає багато таємниць природи. Вся повiсть пронизана мудрiстю природи, що злилась iз мудрiстю народною. Ще з перших сторiнок повiстi ми потрапляємо у свiт народних казок, стикаємося з образами мiстичних легенд, “щедрiвок, якi взимку виспiвувалися пiд вiкнами”, з оспiваними явищами природи. Вiдчувається, що письменник глибоко шанує народнi обряди, звичаї i традицiї. I вишиванi рушники, i калина, i свята повага до хлiба – все це душа народу. У повiстi Стельмаха вiдображено святе ставлення до землi, оранки, сiвби, насiння, до дерев, з якими герої розмовляють, як iз живими. Навiть показ процесу працi нагадує народний ритуал, набутий вiковим досвiдом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця. Мене дуже вразила повiсть “Гуси-лебедi летять…” своїм казковим, мiстичним свiтом, багато чого вперше я вiдкрила для себе i мусила замислитися. Вiд неї вливається в душу такий струмiнь добра i нiжностi, що хочеться самому бути кращим, добрiшим, чеснiшим. Переймаю чись настроєм повiстi, серцем вклоняєшся письменнику за його слово, його науку i любов до нашої матiнки-землi.
