День Перемоги 9 Травня
З раннього дитинства мені запам’яталися врочисті паради, які демонструвалися по телебаченню 9 Травня. Стрункі прямокутники військ, особи сивих генералів, багатоголосе “ура!”, урочисті пісні, дзенькіт медалей і орденів, квіти в руках ветеранів Великої Вітчизняної війни й особи цих людей похилого віку, на яких одночасно можна було прочитати й радість, і гордість, і біль, і смуток…
Звичайно ж, тоді я не могла зрозуміти всього й сприймала происходящее просто як свято. Тим більше що в нашому будинку в цей день збиралася за святковим
Хто ховає минуле ревниво, Той навряд чи з майбутнім у ладі,
Так писав у своєму знаменитому добутку “По праву пам’яті” А. Твардовский. І дійсно, у наш божевільний час, коли людин і людство втрачають свою особу в погоні за хвилинними задоволеннями, успіхом і наживою, коли з усіх боків чутні розмови про ріст цін і зниження рівня життя населення, коли низькопробні закордонні фільми, якими переповнений телевізійний ефір, притупляють свіжіти почуттів і позбавляють відчуття неповторності власного життя – так важко зупинитися, подумати, зрозуміти, куди йде країна й людство. Але ж зробити це необхідно, як необхідно згадати уроки історії, і вже не по-детски, а серйозно, дорослий^-дорослому-по-дорослому усвідомити, що “не хлібом єдиним жива людина”. Від дня перемоги радянських військ над фашистською Німеччиною в травні 1945 року пройшло вже більше шістдесяти років. Не багато залишилося серед нас тих, хто розуміє щире значення цієї події. Ще менше тих, хто взагалі замислюється про: тім, яка роль цієї війни й перемоги в ній в історії країни. Але ж саме зараз прийшов час оцінити минуле й зробити відповідні висновки. Один із критиків ще наприкінці 70-х років минулого століття написав статтю за назвою “Не тільки з фашизмом воюємо”, присвячену Творчості Бондарева й Бакланова. Так що ж таке фашизм? Що являє собою те зло, з яким довелося так запекло боротися нашим прадідам?
Фашизм – це одна з форм тоталітаризму. Людина в тоталітарній державі стає рабом і змушена безмовно служити режиму. В 30-40-і роки в Німеччині правил Гітлер – теперішній тоталітарний вождь, що вбив у своєму народі духовно-моральний зміст, заохочуючи виховання людина^-зомбі, фанатика, здатного вбивати всіх “чужих;” не перебираючи, сліпо виконувати жорстокі накази й бути цілком відданим своєму вождеві. От як описує це явище К. Симонов у своїй повісті “Це ми, Господи!..”:
Убивали за піднятий недокурок на дорозі
Убивали, щоб відразу стягнути з мертвого шапку й валянки Убивали за голодне пошативание в ладі на етапі Убивали за стогін від нестерпного болю вранах.
Убивали Заради спортивного інтересу, і стріляли не парами й п’ятірками, а більшими етапними групами, цілими сотнями – з кулеметів і пістолетів-автоматів!
И с цією нелюдською, варварською силою зштовхнулися наші солдати. І неймовірними зусиллями волі, твердістю характеру, любов’ю до рідної землі позбавили країну й народ від цього жорстокого ворога. Читаючи добутку молодих авторів воєнного часу, не можна не звернути увагу на одну трагічну особливість. Майже всі вони, так само, як і прості російські люди, усвідомлювали те, що можна було б назвати можливою необхідністю своєї загибелі. Вони знали, на що йдуть, і безстрашно дивилися в очі смерті. Створюючи добутку, схожі на прижиттєві епітафії, вони говорили про покоління в цілому, не відокремлюючи себе від його
Так, Н. Майорів писав про людей, які підуть “не долюбив, не докуривши останньої цигарки”. Він упевнений, що Коли б не бій, не вічні исканья Крутих шляхів в останній висоті, Ми б збереглися в бронзових ваяньях, У стовпцях газет, у начерках на полотні
З добутків письменників військового років ми довідаємося про різні прояви подвигу, що може відбуватися не тільки на поле бою й не тільки за допомогою зброї. Головний критерій героїзму вони вбачають у моральній величі людини, у силі його нескореного духу. От які слова присвятив цьому поколінню, нічого не пожалели для батьківщини й для перемоги, Д. Самойлов:
Вони шуміли буйним лісом, У них були віра й доверье. А їх повибило залізом, И лісу ні, одні дерева И начебто день у нас погожий, И начебто вітер тягне до лету… Аукаємося ми із Сережей, Але лісу немає й луни немає.
Безмежно люблячи життя, самі звичайні російські люди протягом чотирьох довгого років щодня ризикували собою, самовіддано йшли на подвиг, на смерть, щоб тільки наблизити таку бажану перемогу. Добутку письменників про війну містять історичні факти, образи людей минулого, минулі події. Але звернені ці добутки до наших днів і до майбутнього. Кожною фразою нагадують вони нам про те, яким повинен бути людина, нагадують про його цінність і його достоїнство, про його право на щастя, про ті моральні принципи, яким ми повинні бути вірні в будь-яких обставинах
Нехай не кожний із цих людей увійшов в історію нашої країни, як Олександр Матросів або Зоя Космодемьянская, але кожний з них зробив те, що було в його силах, а якщо було потрібно, то й понад сили. І тільки завдяки цьому вдалося їм вирвати рідну землю з лабетів фашистських загарбників і домогтися перемоги
Так, зробили все, що могли, Хто міг, скільки міг і як міг И були ми сонцем палими, И йшли ми по сотнях доріг Так, кожний був поранений, контужений, А кожний четвертий – убитий И особисто батьківщині потрібний, И особисто не буде забутий
Ці рядки належать перу відомого поета Б. Слуцкого. І, вчитуючись у них, ми розуміємо велике значення цієї нелегкої перемоги для історії всієї нашої країни, для нашого сьогодення, для майбутнього. І тому зараз я назвала б День Перемоги Вдень Пам’яті – пам’яті про тих людей, які віддали життя за нас і нашу землю, пам’яті про честь, совість, людське достоїнство, що ми не маємо права втрачати. І хочеться звернутися до тих, від кого це залежить: ” Не дозволяйте вбити в людях цю пам’ять! Не позбавляйте їхнього минулого й… майбутнього!”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)