Давньогрецький епос – ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Упродовж “темних сторіч” відбулися дві надзвичайно важливі зміни в житті племен, що заселяли Давню Грецію. Перша – завойовники дорійці та завойовані ахейці злилися в один народ і стали називати себе е́ллінами, а свою країну – Елла́дою (звичні нам назви Греція та греки прийшли пізніше від римлян). Другою зміною стала поява незалежних міст-держав (полісів).
Невеликий розмір полісів дозволив створити систему управління, яка враховувала думку вільних громадян, – всі органи влади обиралися шляхом голосування на певний термін.
У VIII столітті до н. е. почалося нове економічне і культурне піднесення, від якого починає свій відлік власне давньогрецька культура. Це піднесення охопило не лише територію Балканського півострова, а й узбережжя Малої Азії та острови в Егейському морі.
Найяскравішим явищем давньогрецької культури стала література, в якій сформувалися головні літературні роди, що існують і донині, – епос, лірика і драма. Основи
Давньогрецький епос
Епічну традицію в Давній Греції започаткували героїчні пісні – твори усної народної творчості, в яких оспівували подвиги могутніх героїв. Невеликі за обсягом, вони, зазвичай, описували одну подію і зосереджувалися на одному подвигові окремого героя. Достеменно відомо, що ці пісні під супровід ліри виконували в палацах правителів ще в Мікенську епоху. Їх виконавцем міг бути будь-хто з оточення правителя і навіть сам правитель – таке проведення вільного часу вважалося гідним ахейського аристократа.
Пізніше з’явилися професійні співці-ае́ди, для яких виконання пісень стало ремеслом. Суспільне становище аеда в Мікенську епоху було дуже високим. У ті часи лише віщуни й лікарі були настільки близькими до царів та племінної знаті. І в цьому нема нічого дивного, адже головним завданням аеда було зберегти для майбутніх поколінь славну пам’ять про діяння легендарних героїв, яких ахейські вожді вважали своїми предками.
Після навали дорійців у XII ст. до н. е. епічна традиція не перервалася, а разом із розгромленими ахейськими племенами поступово перемістилася в Малу Азію. Аеди, її вірні хранителі, продовжували протягом всіх “темних сторіч” передавати з покоління в покоління героїчні пісні, які стали для вигнанців на тлі загального занепаду пам’яттю про славне минуле.
З часом на зміну співцям-аедам прийшли нові виконавці, яких називали рапсодами. Вони вже не співали під ліру героїчні пісні, а декламували великі епічні поеми. Епічні поеми, на відміну від героїчних пісень, описували не одиничний подвиг воїна, а були масштабними оповідями про видатні події, які змінили долю цілих народів і в яких брала участь багато різних героїв. Дослідники давньогрецької літератури схиляються до думки, що деякі рапсоди не були простими виконавцями, а створювали власні епічні поеми, використовуючи фольклорний матеріал.
Слава давньогрецьких рапсодів значно перевищила славу ахейських аедів. Якщо звичним місцем виступу аеда був царський палац, то рапсод, як правило, виступав на центральній площі міста перед великою кількістю людей. У багатьох давньогрецьких містах, зокрема й в Афінах, стало традицією під час великих свят влаштовувати змагання рапсодів.
Найпочеснішим на таких змаганнях було виконання творів Гомера.. Його “Іліада” та “Одіссея” викликали такий захват і таке поклоніння, що стали для давніх греків чимось на взірець священних книг, каноном поведінки та скарбницею мудрості. У VI ст. до н. е. тексти обох поем за наказом афінського правителя записали та впорядкували. Записані твори Гомера стали викладати в давньогрецьких школах; їх почали вивчати і роз’яснювати дослідники, у них навіть знаходили алегоричні передбачення майбутнього.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)