Даніела Стіл

Найпопулярніша американська письменниця XX ст., значну кількість романів якої занесено до списку бестселерів. Її книги перекладені 35-ма мовами світу. За її творами поставлено 21 фільм, зокрема: “Спогади”, “Зоя”, “Коштовності” та ін. Критики писали, що від її романів неможливо відірватися. Сама Даніела Стіл зазначала: “Я хочу не тільки розважати читачів, а й змусити їх замислитися”.

Народилася Даніела Стіл 4 серпня 1947 року в Нью-Йорку в заможній родині. Професійним письменником вона стала в 1980 році. З-під її пера вийшло понад

40 романів: “Поцілунок”, “Довга дорога додому”, “Примара”, “Ранчо”, “П’ять днів у Парижі” тощо. Головна тема її творів – тема родини, різнобічний показ сімейного життя. Втручаючись у сферу родинного життя, письменниця намагалася визначити головні засади створення і причини розпаду сім’ї. Д. Стіл – неперевершений знаток людської душі, що довело її вміння романтично і захоплено передавати різноманітні почуття чоловіка і жінки.

Стіл прожила таке саме романтичне й драматичне життя, як і герої багатьох її романів. Вона п’ять разів виходила заміж, сама виховала і поставила

на ноги дев’ятеро дітей. Багато чого довелося спізнати їй у житті: вона мужньо вистояла перед тяжкими хворобами – раком і поліомієлітом, поховала 19-річного сина Ніка Траіна, який закінчив життя самогубством. Саме йому Д. Стіл присвятила одну із своїх книг – роман “Його Яскравий Світ”. Її перу належали також і твори для дітей: “Макс і Марта”, “Фрейді”. Зараз письменниця веде тихе приватне життя у Вашингтоні у своєму великому будинку із 55 кімнат.

У 1989 році прізвище Д. Стіл було внесене до Книги рекордів Гіннесса за перебування її книг у списку бестселерів протягом 381 – 390 тижнів.

Стіл обиралася головою Національної Американської Асоціації Бібліотек, декілька разів призначалася доповідачем Національного комітету Американської Гуманної Асоціації з питань дитячого насильства.

“Приємна незнайомка” (1981). У центрі роману дві родини – родина Алекса Гейла і родина Рафаели Філіпс.

Алекс Гейл – адвокат із інтелігентної родини. Його мати Шарлотта Брендон – письменниця, сестра Ке – політик, зять – відомий хірург, екс-дружина Рейчел – неперевершений юрист. Герой у свої 30 років так і не знайшов свого щастя. Його дружині хотілося лише займатися політикою або влаштуватися в одну з провідних юридичних фірм Нью-Йорка. Заради кар’єри вона покинула чоловіка. Вродлива, удачлива, активна, Рейчел була позбавлена ніжності і доброти. Алекс тяжко переживав розпад сім’ї, бо в пам’яті ще жили спільні надії на майбутнє, жарти, професія, дім. Він хотів дітей і сімейного затишку, вона ж мріяла про успіх у системі цінностей, де панували тільки грошові розрахунки і гучні справи. Герой протягом двох довгих років не міг забути своєї дружини. Подолати почуття самотності йому допомогла мати, яка ніколи не забувала про дітей, завжди була поряд з ними, виховувала їх одна, оскільки її чоловік помер після народження сина. Впродовж 25 років вона перебувала в списку найтиражованіших письменників країни. Вона не розуміла невістки, яка заради кар’єри зруйнувала свою родину. Незадоволена була і поведінкою власної дочки Ке, яка виросла повною протилежністю матері: злою, заздрісною, різкою. Ке, заради кар’єри політичного діяча, відмовилася від виховання своєї дочки Аманди, пішла на угоду зі своєю совістю, намагаючись поновити взаємини брата і невістки. Отже, в заможній родині не існувало тепла і взаєморозуміння.

Одного разу Алекс прогулювався набережною і зустрів дуже вродливу дівчину, яка привернула його увагу не тільки своєю красою, а й тим, що плакала. Вдруге він зустрівся з нею в літаку, який летів із Сан-Франциско до Нью-Йорка. Це була Рафаела Філіпс – донька багатого банкіра і дружина впливового Джона Генрі. У 18 років вона стала дружиною чоловіка набагато старшого за неї. Він втратив дружину, синів, ділових партнерів і друга свого батька. Рафаела одружилася з ним тому, що покохала його. Протягом п’яти років вона була щасливою в подружньому житті. Потім Джон Генрі захворів і майже протягом 10 років був прикутий до ліжка. Це зробило її замкнутою і мовчазною. Вона, як і раніше, кохала свого чоловіка, заради нього була готовою на все.

Зустріч з Алексом Гейлом змінила все її життя. Доля вирішила подарувати їй, змученій великим горем, і йому, який приховував від усього світу своє розбите серце і біль утрачених надій, щастя. Однак їхнє кохання витримало чимало випробувань. У їхнє інтимне життя втрутилася сестра Алекса Ке, яка написала листа рідним дівчини, сповістивши про її подружню зраду. Сестра розбила чужу сім’ю, позбавила Алекса можливості зробити кар’єру юриста. Банкір вимагав пояснень від Алекса і порадив не втручатися у їхнє подружнє життя. Але згодом через надмірну дозу пігулок помер і містер Філіпс, таким чином звільнивши дружину від певних зобов’язень перед ним.

Рафаела вважала себе винуватою в смерті чоловіка. Батько ще більше усугубляв її страждання, переконуючи дочку в провині перед небіжчиком. Тому вона поїхала до матері на цілий рік, доки тривав траур. У неї було достатньо часу, щоб усвідомити, що не вона була причиною смерті свого чоловіка. Він тяжко хворів і не хотів бути тягарем для неї, ось чому й прийняв таке рішення.

Героїня повернулася до Сан-Франциско, щоб продати будинок, розпорядитися деякими цінними паперами чоловіка. Про свій приїзд не попередила батька, тому стала свідком його перелюбу з дружиною міністра. Вона повною мірою усвідомила аморальність його поведінки і прийшла до висновку, що саме він зруйнував її життя, змусив страждати, відчувати свою провину.

Знову зустрілася з Алексом, який вирішив ніколи і нікуди не відпускати її від себе, бо жив як уві сні, навіть втратив надію на зустріч з коханою.

Морально-психологічний вибір героїв – трагедія і щастя. Саме в період найбільшої моральної активності письменниця перевіряла своїх героїв, цілісніть їхнього характеру. Для Рафаели головний вибір – щаслива родина. Ке протягом 5 років не приділяла належної уваги своїй Аманді, якій уже виповнилося 16. Коли дівчину згвалтували, вона не змогла підтримати її, утішити, навіть не поспішила відвідати її, оскільки почалася виборна компанія до сенату, куди вона так хотіла потрапити. Дочка їй була потрібна лише для того, щоб підкреслити, що вона була гарною матір’ю, освіченою жінкою, за яку сміливо можна віддавати свій голос. Письменниця розкрила на прикладі цієї героїні жіночу холодність, байдужість, жорстокість, небажання зрозуміти близьку людину. Її симпатії на боці тих, хто вмів любити, розуміти інших, радіти життю. Світ її героїв – світ людей, які вміли цінувати любов.

“Зірка”. У центрі уваги письменниці чарівна Кристал Уайтт, яка пройшла нелегкий шлях від 15-річної задоволеної життям дівчинки з ранчо до зірки Голлівуду і стала володаркою престижної нагороди “Оскар”.

Кристал – дочка фермера, вона жила на ранчо свого батька серед природи. Мати, старша сестра Беккі і брат Джед не завжди розуміли її. Лише батько пишався нею і обожнював її по-справжньому. Вона відчувала себе зайвою серед рідних. Через надзвичайну вроду її боялися хлопці – однолітки, уникали дружби з нею дівчата й жінки. Єдина її подруга – дружина Бойда Хіроко, японка за походженням, тому її теж не любили, оскільки більшість односельців втратили своїх синів під час Другої світової війни.

Причиною нещасть Кристал стала її врода. Чоловік сестри Том у стані сп’яніння згвалтував її. Найстрашнішим було не те, що вона була розтоптана фізично й морально, а те, що після смерті батька її нікому було захистити, мати й сестра прийняли сторону Тома. Переповнена помстою, вона намагалася застрелити кривдника. За це Том убив її брата і в усьому звинуватив її. Дівчину було випровдано на суді, але після того, що трапилося з нею, вона не могла залишитися на ранчо.

Кристал поїхала до Сан-Франциско, щоб заробити гроші і втілити свою мрію життя – стати акторкою. Щоб здійснилося бажання, їй довелося подолати нелегкий шлях, прийняти допомогу багатьох людей: Гаррі, в барі якого вона працювала співачкою, Бойда і Хіроко, в яких на ранчо вона залишала на виховання свого сина Зеба, і, безумовно, Спенсера, якому вдалося пробудити в ній ніжність жіночої натури, змусити повірити в себе.

Кристал манив Голлівуд, повний таємниць і загадковості. Щоб потрапити туди, треба було мати неабиякі гроші. Вона влаштувалася в бар Гаррі співачкою. Там її і знайшов агент Голлівуду. Незвичайна врода, чарівний голос дівчини привернули до неї його увагу. Разом з ним вона поїхала до Голлівуду – міста циніків, покидьків, підступності, слави і багатства. Оскільки залишилася без грошей, без моральної підтримки близьких, у неї було мало шансів вижити в такому місті, а ще менше, щоб стати зіркою. Вона знала, що існувало лише два шляхи: або стати жінкою легкої поведінки, або, одружившись, вигідно продати свою вроду. Кристал обрала другий шлях – стала коханкою відомого імпресаріо Ерні Сальваторе.

Через тягар ненависного кохання вона стала вбивцею імпресаріо і потрапила до в’язниці. Суд виправдав її, оскільки вона скоїла такий вчинок з метою самозахисту. Однак ця історія поклала край її артистичній кар’єрі. Вона змушена була повернутися на ранчо, намагаючися знайти щастя в родинному житті зі Спенсором. Кристал вперше зустрілася з ним, коли він приїхав на весілля свого друга Тома на ранчо, їй тоді було 15 років. Він був на 12 років старший за неї. Ця зустріч стала фатальною для них. Проте вони не змогли бути разом через забобони і соціальне положення.

Спенсер – син судді – пройшов війну, закінчив юридичний факультет і працював адвокатом. Батько покладав на нього великі надії: його старший син Роберт загинув на війні. Проте кар’єризм був невластивий Спенсеру, він хотів родинного щастя. Однак атмосфера сім’ї і оточення змусили його змінити вектор інтересів. Спочатку батько хотів, щоб він одружився з жінкою загиблого брата, а коли той не погодився, підштовхнув його до шлюбу з Елізабет Барклай (її батько був членом Верховного суду). їй було 18 років, вона виглядала справжньою леді, однак не мала ніякого тепла, а лише живий розум і гострий язик. У її житті не було страждань, хвилювань чи якихось проблем, нічого з того, що її батьки могли б з легкістю вирішити. У неї не було нічого показного, манірного, але була відсутня загадковість, романтика чарівності. Вона сама обрала собі чоловіка, бо завжди отримувала те, чого бажала. Головний критерій її вибору – його положення в суспільстві.

Спенсер чинив опір такому подружньому життю, але той світ “розкоші і влади” переміг його. Знаючи, що він не кохав її, переконував себе в зворотньому. Така нерішучість, слабкість волі призвели героя в подальшому до трагедії.

Спенсер знайшов Кристал у барі Гаррі. Будучи зарученим, він приховав це, освідчився їй у коханні. Наївна і довірлива, вона довірилася йому. Через два тижні після весілля герой потрапив до армії в Корею. Перед від’їздом на війну він знову зустрівся з Кристал, пообіцяв розлучитися з дружиною і одружитися з нею. Він писав їй листи упродовж трьох років, а потім, змучений воєнними подіями, перестав це робити. Дівчина вирішила, що він забув про неї.

Після повернення з війни Спенсер попросив у дружини розлучення, якого та не захотіла дати, бо для неї важливішим було те, що про неї подумають і скажуть інші.

Під час звинувачення у вбивстві Кристал звернулася за допомогою до Спенсера, якому вдалося витягти її із в’язниці, незважаючи на погрози дружини. Щасливі, вони поїхали на ранчо разом. Після смерті матері Кристал отримала ранчо у спадок, бо так хотів батько. Спенсер вирішив залишити кар’єру. Кристал по-справжньому була щасливою з ним, кохала його усім своїм серцем. Проте її щастя було нетривалим. Спенсер отримав запрошення на роботу в сенат. Усвідомлюючи, що він народжений для великої кар’єри, що досягти успіху він міг лише з такою дружиною, як Елізабет, Кристал переконала його повернутися до Вашингтону.

Від їх кохання у Кристал народився син Зеб, про існування якого Спенсер навіть і не здогадувався. І знову нові випробування. Щоб прогодувати сина, вона повернулася до Голлівуду, залишивши дитину у Бойда і Хіроко. Роботу знайти було дуже важко, оскільки не забули судовий процес. Однак Кристал пощастило: на її шляху зустрівся порядний чоловік, директор і продюсер, режисер – постановщик 55- річний Брайен Форд. Він був вагомою особистістю в Голлівуді, з ним рахувалися, його шанували. Вона розповіла йому про свою таємницю – народження сина, він – про смерть своїх двох синів під час війни. Це дуже зблизило їх, вони були потрібні один одному.

Коли Кристал стала володаркою “Оскара”, Спенсер знову згадав про неї. Йому вже нічого не заважало бути разом з нею. Він подав у відставку і вилетів на ранчо. Нарешті вони разом, до того ж у нього був дорослий 10-річний син Зеб.

У цьому творі зображено декілька родин: родину Елізабет і Спенсера, родину Бойда і Хіроко. Відсутність духовності, порозуміння, надання переваги кар’єрі й грошам – ось ті ідоли, яким вклонялася родина Елізабет і Спенсера. їй протистояла родина Бойда і Хіроко. Бойд – товариш Тома, чоловіка сестри Кристал – воював, одружився з японкою, кохав її, не дивлячись на те, що всі відвернулися від неї тільки через її національну приналежність. їх родина пережила багато чого, тому вони не відмовили в допомозі Кристал тоді, коли її згвалтували, коли вона стала перед судом, коли поїхала в Голлівуд. Саме їм вона довірила найдорожче, що було в неї у житті, – виховання сина Зеба.

Жіночі образи в романі цілеспрямовані, стійкі, витривалі. Вони, як представниці сильних світу, зокрема Елізабет, Речел, позбавлені м’якості, ніжності, безкорисливості. їх нічого не турбувало, крім кар’єри, вони усвідомлено відмовилися від того, що складало сенс життя жінки – призначення народжувати дітей.

Чоловіки, на відміну від жінок, здатні були глибоко відчувати і навіть страждати. Проте вони змальовані слабшими за духом, нерішучими у своїх діях; підкорялися волі жінок, нещасливі в подружньому житті, їх долю дуже часто визначала випадковість.

Д. Стіл намагалася змусити читачів задуматися над відповідальністю своїх вчинків, зрозуміти найголовніше: сенс буття полягав у продовженні роду. Призначення жінки – не кар’єра, а родинний затишок, родинне життя, яке можна при бажанні здійснювати паралельно з кар’єрою. Письменниця виступила супротив того, щоб жінка повністю була підпорядкована чоловікові, але вона хотіла, щоб жінка залишалася жіночною, випромінювала доброту, теплоту й ніжність, кохала й була коханою. На її думку, шлях слави не надавав жінці відчуття справжнього щастя.

“Безмовна гідність” (1996). У центрі роману – доля 18-річної Хіроко, яку батьки направили на навчання до США. Дівчина зупинилася у свого дядька професора Такео Танка. Її кмітливість, розум, сором’язливість не могли бути непоміченими іншими. Єдине, що кидалося в очі оточуючим, це її боязкість. Хіроко навчалась у коледжі св. Ендрю – невеликому закритому жіночому навчальному закладі. Там вона зіткнулася з упередженістю однокурсниць, які загалом висловлювали суспільне ставлення до японців. Тому відчувала себе самотньою. Добра, ніжна, скромна, дівчина намагалася не викликати до себе негативних емоцій, завжди була готова прийти на допомогу іншим, гарно навчалась. Однак зловісна атмосфера суспільного життя проникла і в коледж, коли японці розпочали бомбити Гавайї, коли була оголошена Друга світова війна. Хіроко стала причиною нещасть інших. Через загибель брата однієї з однокурсниць увесь гнів було вилито на неї. Єдиним її другом залишався 27-річнй професор, американець Пітер Дженкіс, якого вона покахала усім своїм серцем.

Кохання до неї прийшло зовсім невчасно, оскільки розпочалася Друга світова війна. На війні загинув її молодший брат Юдзі, двоюрідний брат Кен, її батьки під час бомбардування Японії атомними бомбами.

Хіроко залишилася одна в чужій країні серед ворогів, де ненависть до японців досягла незнаних висот. Вона більше не могла знаходитися в коледжі, крім того був оприлюднений указ про евакуацію японців із Америки, незважаючи на те, де вони народилися: в Америці чи Японії.

Родину дядька і Хіроко евакували в табір Танфоране, оскільки вони були ворогами американців. Пітер, не боячись накликати на себе біду – бути оголошеним японським шпигуном, – продовжував відвідувати свого друга професора Танка. Він був таємно закоханий у Хіроко, мріяв одружитися з нею. Оскільки час був непростий, зробив це таємно навіть від свого друга, а потім потрапив до армії.

Такео Танка перевели в табір більш суворого режиму, його ж дружину і дітей – у табір з послабленими вимогами. Хіроко потрапила до табору найвищого ризику. На допитах вона відповідала спокійно, намагаючись переконати, що хоче залишитися в Америці, тому що так вирішив її батько, тому що вона полюбила цю країну. Справжня ж причина полягала в тому, що вона хотіла зустрітися з Пітером. Вона потрапила до рангу відданих, її залишили в таборі при в’язниці. Згодом дівчина зустрілася зі своїми родичами – тіткою, її дітьми, до них пізніше приєднався і дядько Такео Танка. Хіроко народила сина Тойото Працювала в шпиталі, допомагала хворим. Після закінчення війни згідно з указом були поновлені права евакуйованих осіб, надана можливість повернутися їм додому чи жити там, де вони хотіли б. Пітер воював у Європі, тому Хіроко не могла повернутися до батьків. Крім того, в неї та її тітки не було грошей. Три роки вони провели в таборі, багато пережили. Дядько Такео помер, після звільнення тітка Рейто з дітьми оселилася в своєї двоюрідної сестри в Нью-Йорку. Хіроко дозволили мешкати в будинку її подруги по коледжу Енн Спенсер. Вона працювати на кухні і в їхньому будинку. Пітер мовчав. Було відомо, що він пропав під час битви біля Антверпена, але ніхто не бачив його мертвим. Про це Хіроко дізналася від батька Енн. Коли ж у Спенсерів убили сина на Окінаві, вони відмовилися від послуг Хіроко.

У серпні американці скинули бомби на Хіросиму і Нагасакі. Ці події змусили відчути докори сумління навіть тих, хто ненавидів японців. Нарешті війна завершилась. Хіроко з сином повернулася до Японії в Кіото. Там її й знайшов Пітер завдяки Спенсорам, які дали йому адресу її тітки, а та – колишню адресу небоги. Хіроко чекала на коханого і жила надією на зустріч з ним. Доля подарувала їй таке щастя.

Автор стверджувала, що допомогти вистояти в тяжкі періоди життя, не зломатися від відчаю, безсилля і горя, могли лише любов, вірність, віра в існування щастя. Необхідно жити й тоді, коли життя втрачає сенс. Різний колір шкіри, різні національні традиції не могли бути перепоною для щастя. Любов завжди сильніша за будь – які негаразди. Разом з тим підкреслювалося, що щастя чекало лише на тих, хто не був пасивним, хто сам прагнув бути щасливим.

“Щастя”. У центрі роману описано подружнє життя бізнесмена рекламної фірми Олівера Ватсона. Він був одружений 18 років із Сарою. У них підростало троє дітей: двоє синів і одна донька. Материнство не стало покликанням дружини. Кожного разу Сара вирішувала позбутися дитини, але Оліверу вдавалося утримувати її від такого вчинку. Він завжди хотів мати чотирьох дітей, навіть, якщо це становило б суттєву загрозу для сімейного бюджету. Після народження дітей Сара зробила стерилізацію. Вона була дуже залежна від чоловіка, який брав на себе вирішення майже всіх дрібних проблем. Проте такий маленький світ був затісним для неї, вона мріяла бути письменницею. Її непокоїло те, що їй було вже 40 років, а вона так і не написала нічого вартого уваги.

Героїня вирішила поїхати до Гарварду і вступити до аспірантури. До цього моменту Олівер мав усе, дякував долі за улюблену роботу, за дружину, яку обожнював, за дітей, від яких втрачав розум. Тому від’їзд дружини засмутив його, докорінно змінив усе їхнє родинне життя. По-перше, він після розлучення залишився на руках з трьома дітьми, а по-друге, більше не був схильний довіряти жінкам. Занурившись у родинні проблеми, Олівер не сподівався ще раз пізнати кохання. Однак доля послала йому зовсім неочікувану зустріч із вродливою акторкою Шарлоттою Семпсон, з якою герой захотів провести решту свого життя. Вона була вдова, їй було 34 роки, а Оліверу на той час виповнилося 42. Здавалося, що вже занадто пізно розпочинати все спочатку. Проте ніщо не змогло завадити їхньому щастю. Незважаючи на отримане запрошення працювати в Нью-Йорку, заради кохання і родинного щастя Шарлотта відмовлялася від будь-яких спокусливих пропозицій. Вона зробила свій вибір на користь Олівера та його дітей.

У романі Шарлотта протиставлена Сарі, яка покинула своїх дітей, чоловіка заради роботи і можливості робити те, що їй було до вподоби.

Для письменниці ідеалом була жінка розумна, добра, здатна оточити турботою, затишком чоловіка, народити йому дітей.

– повторення однієї й тієї самої думки декілька разів;

– здатність чоловіка на глибоке почуття й страждання;

– зображення героїв – романтиків, ідеалізація родинних стосунків;

– надання жінці можливості вибирати між родинним життям і кар’єрою;

– активність жінки в досягненні своєї мети;

– змалювання жінок холодними, незалежними, розумними;

– життя родини – центральна тема творів.