М. О. Булгаков – російський письменник, основний період творчості якого припав на важкі 1920-1940-ті роки, коли відносини між художником і владою до неможливого ускладнилися. Булгаков неодноразово звертався до теми “художник і суспільство” (“Життя пана де Мольера”, “Мольер”. “Останні дні”). Найбільш повне втілення ця тема одержала в романі “Майстер і Маргарита”. У своїх більш ранніх творах Булгаков протиставляв одухотворену і самотню людину антигуманізму “влади” і “стихійності” історії. У “Майстрі й
Маргариті”, своєму найбільш зрілому творі, письменник приходить до іншої думки. Людина, а особливо художник, зобов’язана усією своєю душею і совістю брати участь у боротьбі за удосконалення світу, у якому вона живе. Позиція неучасті, а тим більше капітуляції для Булгакова неприйнятна. У 20-ті роки, коли виникав задум роману, оформилися концепції О. 1. Опаріна і Дж. Холдейна про виникнення житі я па Землі. Відповідно до їхніх поглядів, світ узагалі, і світ людський у тому числі, виникли в результаті еволюції від примітивних форм до все більш складних, від механічних до органічних, від тваринних до людських, від
егоїстичних до одухотворених. Як лікар і природник, людина великої ерудиції, Булгаков був знайомий з цією теорією. Вона знайшла художнє відображення в романі “Майстер і Маргарита” у різних образах і символах. Зокрема, у романі “світ” протиставлений “спокою”. Адже “світ” – це рух, і шлях людських прагнень до нього нескінченний. “Спокій” – це відхід з життя. На думку Булгакова, тільки в боротьбі, у подоланні життєвих труднощів може знайти себе людина. Суд земний в особі літературних критиків Латунського і К° засудив Майстра. У суспільстві войовничого атеїзму його обвинуватили в “апології Ісуса Христа”, у “пілатовщині” і старообрядництві. І хоча Майстер прекрасно розуміє всю фальш цих обвинувачень, він виявляється морально зломленим. Але не цей суд головний. Чому Майстер так швидко зрікається своїх ідей, свого роману? Він навіть намагається відмовитися від свого великого кохання – Маргарити (знаходячись у клініці для душевнохворих, він сподівається, що вона його за чотири місяці забула). Напевно, тому, що і раніше у його житті було чимало випадкового, імпульсивного. Лише завдяки збігові обставин він починає роботу над романом. Можливо, якби не віра і підтримка Маргарити, він не закінчив би роман зовсім. Не випадково Булгаков жодного разу протягом роману не показав свого героя в роботі, у зусиллях духу. Звичайно, на нього звалилися життєві негаразди, але не так одразу повинна відступати людина. А він усе життя біжить від навколишнього світу – то в історичний музей, то в підвал, то в клініку для душевнохворих. Знаючи обстановку в країні, де в 1930-ті роки підсилилися репресії, можна було припустити, що Майстра помістили в клініку влади за обвинуваченням в інакомисленні. Але ні – він потрапляє туди за власним бажанням, навіть вважає, що “тут дуже і дуже непогано”. Він запевняє себе, що “не потрібно перейматися великими планами”. От чому Булгаков засуджує свого героя. Майстер випав з ланцюга безперервної людської боротьби за удосконалення життя. Велика боротьба Добра і Зла за душу людини – це протистояння космічного мороку (Воланд і його оточення) і самовідданого і творчого людського світла (образ Ієшуа). Майстру не вдається залишитися борцем до кінця. За ним залишаються тривоги і хвилювання життя справжнього і важкого. Попереду чекає примарне, умовне існування поза життям, поза “світом”. Він сам прирік себе на бездіяльність духу. От чому йому дарований “спокій”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)