“Чим образ Наталки Сірко приваблює і захоплює читача?” за романом “Тигролови” І. Багряного
Якщо замислитися, то в українській літературі не так легко знайти персонажа, схожого на Наталку Сірко з роману І. Багряного “Тигролови”, хіба що Мавка з “Лісової пісні” Лесі Українки, яка була такою ж дитиною лісу, як і Наталка. Навіть сам автор порівнює героїню свого твору з Мавкою. Вони обидві жили у лісі, не контактували з “цивілізацією”, обидві були здатні принести себе в жертву заради свого коханого. Але героїня роману “Тигролови” все-таки відрізнялася від Мавки, адже вона була більш рішуча і життєлюбна, більш вольова
Поряд з цими, на перший погляд суто чоловічими рисами, Наталка мала і суто жіночі, причому найкращі з них. Усе її життя проходило серед природи, вона виросла зі своїм батьком і братами Грицем та Михайлом, вже з дитинства вчилась полювати на тигрів, швидко бігати, влучно стріляти та їздити верхом. А коли вона знаходилася поруч з матір’ю, Наталка була вмілою господинею і доброю помічницею. Причому не огрубіти і не втратити жіночості їй дозволяло те, що брати та батько оберігали її, як могли, та до того ж брали весь головний тягар мисливського життя на
Для того, щоб найглибше розкрити образ Наталки Сірко, І. Багряний зображує її через сприйняття головного героя роману Григорія Многогрішного. На перший погляд, Наталка вважалась йому такою: “Якесь дивне поєднання надзвичайної дівочої краси і суворості. Гнучка, як пантера, і така ж метка, мабуть, а строга, як царівна?” Наталка цінувала і пишалася своїм родом. “Сірківна, – вимовила дівчина з гордістю. – Мій батько – Сірко, і дід – теж Сірко, і прадід. Всі Сірки…”. Григорій майже одразу помітив, що Наталка поводить себе і розмовляє себе так, як справжня українка, а не як людина, яка була на все життя відірвана від України.
Наталка Сірко – це безстрашна дівчина, яка не боїться полювати на тигрів і сміється смерті в очі. Вона якось пояснює Григорію, в чому криється причина таких не звичних для українців занять: “І як же інакше?! Тут всюди однаково чигає смерть. Навіть на печі. Тож виходь перший. “Бог не без милості, козак не без щастя”, – казав наш дідусь, а ми його онуки”.
Для Григорія Многогрішного Наталка стала ідеалом людини, що наділена усіма рисами української дівчини: “Ось вона – найвищий вияв не тільки жінки, а й взагалі людини її крові… Така юна й квітуча – і така сувора, гартована і гонориста”. Та цей гонор не принижує, а, навпаки, прикрашає Наталку, бо вона вміє добре стримувати емоції і завжди поводиться чемно.
Перечитуючи роман, Наталку можна побачити у різних ситуаціях. Вона показує свою майстерність “сікти локшину”. Для того, щоб це зробити, дівчина спритно “встромила свій мисливський ніж в пень лезом до себе. Підсунула пень до товстої підвалини коло комори. А тоді принесла з хати бердану, що стріляла кулями без оболонки, і, одмірявши 50 кроків, стріляла лежачи в лезо ножа. Вистрілила десять разів”. Дивовижно, але всі кулі встряли у лезо і поділилися навпіл. Потім ми бачимо Наталку, коли вона бавиться зі своїм кращим другом, собакою Заливаєм, якого дівчина врятувала від смерті. А ось перед нами з’являється зовсім інша Наталка, яка стоїть на камені, “як лозина, і мерехтячи на сонці голим тілом, стояла мавка і викручувала мокру косу… Наталка! Гола і дивна як мавка лісова. Вигиналась, сяяла блискучими росинками на тілі в сонячній купелі…”.
Наталка постійно виказує своє хвилювання за Григорія, до якого вона дуже швидко стала небайдужою. Коли він пішов шукати воду для жінок і його довго не було, дівчина починає клясти себе за те, що відпустила одного хлопця, який зовсім не знає тайги. А коли Григорій повернувся живий та здоровий, очі Наталки розповіли йому усе, що відбувалося в душі дівчини.
Найбільшої краси Наталка досягає тоді, коли просить своїх батьків відпустити її у подорож за кордон разом з Григорієм. “Я мовчала два місяці як камінь. Я змагалася із собою… Я не знала, а сьогодні я бачу, тепер я бачу, що я загину. То ж ваша кров у мені. Ви ж знаєте, що я ваша дочка… Не губіть мене”. Ми бачимо, що дівчина здатна до великого кохання, кохання, яке все переможе, вона подолає любі відстані і підтримає свого коханого у скрутну хвилину, і цим вона приваблює нас найбільш усього.
Нажаль, нам не судилося побачити, якою б була Наталка матір’ю. Але, особисто я переконана, що її рішучий, сміливий і сильний характер не дав би нам змоги порівняти цю дівчину з іншими жіночими персонажами з української літератури. Наталка Сірко не схожа ні на Катерину Т. Г. Шевченка, ні на Марусю з “Кайдашевої сім’ї” І. Нечуя-Левицького, ні на Оксану із “Боярині” Л. Українки. Бо вона з народження є берегинею свого роду, подругою своєму єдиному на все життя коханому і люблячою матір’ю. Я дуже сподіваюся, що до кінця життя вона розділить долю Григорія Многогрішного і вони разом будуть шукати “шлях туди – десь на ту далеку, для одного з них зовсім незнану, сонячну Україну. А чи в героїчну битву і смерть за тую далеку, за тую незнану, за тую омріяну Україну”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)