Я вважаю, що на долю в жодному разі не варто скаржитись. По-перше, кожний кує своє щастя. Це дуже давнє але правдиве прислів*я, яке відображає дійсність в повній мірі. Звичайно, певну роль відіграє сліпий фарт та на дев*яносто дев*ять і дев*ять відсотків усе залежить виключно від наших зусиль. Тільки ми творці власного щастя і лише від нас залежить, яким буде завтрашній день. Яскравим підтвердженням моїх слів є вірш Лесі Українки “Contra spem spero”, де поетеса намагається “крізб сльози сміятись”, “без надії сподіватись”. Вона обрала стоїчну
позицію – авторка сама будує своє майбутнє. По-друге, скарги та рюмсання з приводу неблагополучної сім*ї, низької заробітньої плати, поганих умов проживання та інших відмовок, які дозволяють розслабитися і не працювати над собою – знімають тягар відповідальності і роблять нас слабшими, що у свою чергу, призводить до часткової або повної деградації, перетворюючи із людини у ниючу біомасу, що не є вельми приємним видовищем збоку і таким непомітним зсередини. На моєму досвіді було не один десяток людей, які тільки й те робили, що жалілись на свою несправедливу долю, не приймаючи до уваги той факт, що всесвіту
глибоко начхати на їх глибокий внутрішній світ, бажання і турботи. У нього немає душі і моралі. Він запросто може позбавити тебе найближчої людини, відібрати найсокровеннішу мрію, не дати жодних умов на виживання. Та якщо прийняти реалії життя належним чином і почати таки брати бика за рога, то можна, не з легкістю, проте добитися омріяного успіху – змінити себе і навколишнє середовище. Отже, я щиро впевнений, що не слід винити у своїх бідах кого б то не було, бо ми самі робимо собі погоду.
