Home ⇒ 📕Шкільні твори ⇒ Чи сучасні зараз поняття “милосердя”, “доброта”?

Чи сучасні зараз поняття “милосердя”, “доброта”?

Мабуть, я почну з поняття слова “милосердя”. Милосердя – готовність допомогти, пожертвувати собою заради інших, безкорисливо робити добро. Для мене милосердя – це насамперед та якість, який необхідно всім нам і якого зараз дуже не вистачає. Милосердя часто ототожнюють із вірою в Бога, але особисто я вважаю, що це не те саме. Можна допомагати іншим і робити добро й при цьому не вірити в Бога. Можна, навпаки, ходити в церкву тільки тому, що це зараз стало модним, і молитися тільки для того, щоб “забезпечити” собі вічне життя. На жаль,

і таке буває. Але з іншого боку, якщо людина щиро вірить у Бога й прагне виконувати всієї його заповіді, він постарається також бути й милосердним. Для мене в милосерді основне – безкорисливість. Наприклад, під час війни сестри милосердя самовіддано доглядали за пораненими, ризикуючи своїм життям, виносили поранених і вбитих з поля бою, і все це зовсім безоплатно. Крім того, вони морально підтримували солдатів, не даючи їм упасти духом, що відіграє величезну роль у їхніх перемогах. Імен більшості з них ми ніколи не довідаємося, але ми завжди будемо вдячні їм за їхню самовіддану працю.

На жаль, зараз, у наш

важкий час змін, такі якості, як милосердя, доброта, бажання допомогти йдуть на задній план, а, витісняючи їх, уперед висуваються ділова хватка, уміння дістати прибуток і турботу насамперед про себе. Милосердних людей зараз не багато, та й то інші ставляться до них якщо не як до божевільних, то принаймні як до дурного. Зараз ніхто не допоможе бабусі перейти через дорогу, донести сумку, не подасть жебракові, не пошкодує сиріт і важкохворих. А мені здається, що саме в наш час щирого милосердя людям найбільше не вистачає. Звичайно, багаті люди можуть собі дозволити зробити пожертвування в різні фонди допомоги, але дуже часто тільки для того, щоб про це згадали в газеті або по телебаченню. А ті люди, які дійсно хочуть допомогти, найчастіше не мають у своєму розпорядженні засоби для цього. Але допомогти можна не тільки матеріально, але й духовно. Підтримка й розуміння для кожного з нас значить не менше, ніж матеріальне благополуччя. Я думаю, якби люди більше піклувалися про інші, зникло б з осіб людей вираження якоїсь безвихідної прикрості, що так часто можна бачити в метро, на вулиці, у магазині. Іноді, звичайно, попадаються люди веселі, життєрадісні, оптимістично настроєні, усміхнені, але їх – одиниці. А інші люди – хмурі, непривітні, постійно стурбовані станом політики й економіки.

Втративши милосердя, ми немов розучилися радуватися життю, який би вона не була. Мало кому хочеться ділитися своїм щастям з іншими. Але ж життя в нас тільки одна, і було б так прекрасно не тільки радуватися їй і жити сьогоднішнім днем, але й спробувати зробити життя інших небагато легше, світліше й радісніше. Це б принесло радість і нам самим. Кожна посмішка на особі людини, якому ти допоміг, робить твою особу счастливее. З давніх часів відомо, що заподіюване комусь зло повернеться до тебе сторазовим злом і що добро, що ти комусь зробив, вернеться до тебе. І якщо ми хочемо, щоб до нас ставилися добре, ми самі повинні ставитися добре до навколишнім. Так будемо ж милосердні!

Що ж таке честь і совість? Чи потрібні вони? Навіщо? Так, честь і совість завжди були потрібні в нашому нелегкому житті. Якби люди ними не володіли, то страшно подумати, що було б з людством. Без совісті й честі людський рід давно б згас. Я переконана, що совість – це внутрішній голос теперішньої людини; голос, що контролює нашої думки, учинки, справи. Міркуючи про честь, думаєш винятково про чесних людей. Дуже жаль, що зараз чесним людям доводиться важко. Ми живемо в такі роки, коли з людьми, що дозволили собі сказати правду, можуть розправитися. XX століття дає страшні приклади, коли людей просто знищують за сказане, вчинене. Причому відбувається це зовсім непомітно: людину або просто зникає, або виявляється “випадково” убитим, або всі факти говорять про те, що це самогубство. І прикладів дуже багато. Загинув В. Цой. Був зроблений висновок – нещасний випадок. Але чи не так це? Потім пішла смерть Ігоря Талькова. Убивство відбулося на очах декількох свідків, але ніхто не бачив убивцю. А в останні роки стали вбивати журналістів. Це найстрашніше. Хто ще, крім них, може сказати правду? Убитий Д. Холодів. Хтось не захотів, щоб таємне стало явним. І можна догадатися хто. Потім убили В. Листьева. Їхньої смерті потрясли мир. Але це ще не кінець. І є побоювання, що вбивці так і не будуть знайдені.

У художніх творах письменники прославляли героїв, що володіють честю й совістю. Честь і совість не дозволили героям повести “А зорі тут тихі…” не виконати завдання, відступити. Вони знали, що загинуть, але вірили, що виграють час. Так воно й вийшло. Всі п’ять дівчин загинули, а старшина Басків мучився через те, що не зміг уберегти їх. Обірвалася ниточка. Ні продовження, але є пам’ять і є син Рити Осяниной, що став чесною людиною, здатним захистити свою Батьківщину. А що було б, якби дівчини злякалися, здригнулися, відступили? Була б тоді можлива перемога? З маленьких подвигів складається єдиний подвиг радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Ми вдячні всім тим, хто захищав нашу честь, нашу совість на полях боїв і вистояв. Хочеться вірити, що люди із чистою совістю й честю не зникнуть у нашій країні.

Й нарешті таки їх оцінять. На них будуть рівнятися, їх будуть прославляти. Але не для слави потрібні людині честь і совість. І не тільки на війні або в яких-небудь інших екстремальних ситуаціях. Звичайній людині в повсякденному житті важливо поводитися гідно, тобто жити по принципах честі й совісті. Мені приходять на розум рядка з “Капітанської дочки” Пушкіна, наказ батька Петрові Гриневу: “Бережи честь змолоду”. Видимо, це саме головне побажання для людини. І самий гідний життєвий шлях, щоправда, і самий важкий. Є й інший, легше, попроще. Але там низькість, підлість, безчестя! Мені б хотілося не згорнути з першого.