Перший варіант З мого погляду, логічна. Зовсім інше питання, подобається нам Наташа в епілозі чи ні. У романі ми зустрічалися з Наташею-дівчинкою, веселою, життєрадісною, життєлюбною, потім з Наташею-дівчиною, яка робить помилки, кохає, страждає. Толстой тонко простежує діалектику душі Наташі, яка не кінчається власне у романі і продовжується в епілозі. Звичайно, за минулі сім років вона змінилася зовні: “розповніла і поширшала, так що важко було впізнати в цій сильній матері колишню тонку і рухливу Наташу. Риси обличчя її визначилися і мали
вираз спокійної М’ЯКОСТІ І ясності. В обличчі її не було, як раніше, цього безперестанку палючого вогню пожвавлення, що складало її привабливість”. Але за своєю суттю Наташа залишилася така сама. Вона стала спокійніша, серйозніша. І це цілком зрозуміло і цілком природно, тому що Наташа в епілозі – мати чотирьох дітей і віддає себе всю без останку їх вихованню. Логіка поведінки Наташі виявляється, з одного боку, вже в тому, що Наташа в епілозі – це продовження розкриття образу. Образ у романі не був закінчений, він вимагав свого закінчення в епілозі. Те, що мимохідь намічалося в романі, розвилося й оформилося
в епілозі: “Усі пориви Наташі мали за початок тільки потребу мати родину, мати чоловіка (як вона, не стільки жартуючи, скільки відверто, кричала в Отрадному). Одна стара графиня чудувалася подиву людей, які не розуміли Наташу, і повторювала, що вона завжди знала, що Наташа буде відмінною дружиною і матір’ю”. З іншого боку, Толстой втілив в образі Наташі свій ідеал жінки (я так вважаю). Ідеал жінки для Толстого – жінка-мати (роблю такий висновок тому, що одна з кращих героїнь роману княжна Мар’я в епілозі також показана матір’ю). Толстой вважає, що “мета шлюбу – родина”. Якщо так, то Наташа, яка вийшла заміж за П’єра, повинна неодмінно стати матір’ю. Але роман кінчається на одруженні Наташі. Де ж можна буде розповісти про родину Наташі і П’єра? В епілозі, що і робить Толстой. “Наташі потрібен був чоловік. Чоловік був даний їй. І чоловік дав їй родину”, – пише Толстой. Виходить, Толстой в епілозі говорить про Наташу найголовніше. За моїми міркуваннями (не знаю, наскільки вони правильні і переконливі), виходить, що так. У Толстого жінка – це витвір природи, призначений для того, щоб давати життя собі подібним. Саме цю місію Наташа і виконує в епілозі. У Толстого все надзвичайно природно, реально, як повинно бути насправді, все так, як хоче необмежено владна природа. Багатьом Наташа в епілозі не подобається, багато хто, читаючи епілог, розчаровуються в ній. Я думаю, що відбувається все це тільки тому, що Толстой зображує в епілозі Наташу природною, нічого не перебільшуючи і нічого не применшуючи в ній. Природність стану героя в зображенні Толстого завжди сильно діє на читача. Але вона може діяти у бік позитивний і негативний. Уданому випадку на мене – у негативний. Мені більше імпонує мати Марія, ніж мати Наташа. Я не можу за це засуджувати Толстого. Толстой – великий художник, він до останньої сторінки роману залишається послідовним і вірним собі. Такаю, якою ми бачимо Наташу в епілозі, вона була завжди, просто в епілозі змінюється зовнішня обстановка дії, умови існування родини П’єра і Наташі, тому вона змушена була змінитися зовні, пристосовуючись до інших умов життя, нових інтересів, нових турбот, а змінилася вона чисто по-ростовськи. Адже в епілозі ще більше помітна її ростовська порода, порода безмірного життєлюбства і кохання. Другий варіант Не знаю, логічна чи ні трансформація образу Наташі в епілозі, але мені б дуже не хотілося бачити Наташу саме такою, якою її показує Толстой наприкінці роману. Просто мені шкода Наташу, жаль навіть за те, що її індивідуальність не одержала розвитку (я так вважаю). Для мене Наташа – це втілення кипучого життя, яскравих барв, сильних людських почуттів, фантазії, поезії, любові. Образ Наташі Ростової для мене неодмінно асоціюється з чимось дивно легким, повітряним, граціозним. Я ніяк не можу розстатися із щирою Наташею, Наташею-чарівницею, здатною зробити будь-яке диво! І тому я ніяк інакше не можу сприймати її. Так і тільки так! Для мене Наташа Безухова – це далеко не Наташа Ростова. Я не можу побачити в теперішній Наташі ту, яка могла зачарувати всіх навколо себе, з якою всім було гарно і весело. І раптом усе зникло – все відразу! Де те світло, що вона випромінювала? Наташа, тонка і рухлива, перетворилася в повну і широку жінку. “Тепер часто видно було одне її обличчя і тіло, а душі зовсім не було видно, тепер дуже рідко запалювався в ній колишній вогонь”. Наташа опустилася, цілком зайнялася домашніми справами, і їй завжди бракувало часу, щоб зробити все те, що вона хотіла. І вже не доводилося говорити про різні вимоги до себе, що пред’являють узагалі жінки, тим: більше молоді. Це Наташі не стосується, це дуже далеке від справжнього її життя, у яке вона цілком занурена і з яким їй ніколи не розлучитися!.. Які різні Наташі! Невже та – це вона теж?
