“Червоне” і “чорне” в романі Стендаля “Червоне і чорне”
Блискучим втіленням намічених Стендалем творчих планів є його роман “Червоне і чорне”, написаний у 1830 році. У задумці цього роману письменник відштовхувався від самого життя, а саме від нотатки про кримінальний злочин, яку він побачив в одній з місцевих паризьких газет. Саме ця нотатка й стала основою канви авторської “хроніки XIX століття”, як передує роман його підзаголовок. Стендаль привів головного героя свого роману Жульєна Сореля, сина звичайного тесляра і юнака з провінції у ворожий стан господарів життя тогочасної Франції.
В романі “Червоне і чорне” можна побачити три кар’єрні сходинки обдарованого простолюдина, а разом з цим – три прошарки можновладців, типовими для яких стали будинок мера провінційного містечка Верьєр де Реналя, семінарія у Безансоні абата Пірара і особняк паризького вельможі – маркіза де Ла-Моля.
Майже всі мешканці провінційного містечка, де народився Жюльєн Сорель, поклоняються одному всемогутньому ідолу – грошам. Нажитися поспішають усі, причому найчастіше нечесними засобами, починаючи з тюремників,
У семінарії, куди волею долі потрапляє на навчання Жюльєн Сорель, готуються духовні пастирі саме для таких рвачів, які були добре знайомі читачеві ще з Верьєру. У цьому закладі шпигунство вважається подвигом, зречення від самостійних думок – мудрістю, бездумна слухняність і рабська послужливість – вищою доблестю. Адже обіцяючи своїм вихованцям ситість на землі і порятунок на небесах, єзуїти готували податливих і сліпих служителів церкви, які, перш за все, повинні були вселяти повагу до існуючого устрою суспільства.
Після вивчення у семінарії Жульєн Сорель опиняється у вищому паризькому світі. Ту не прийнято було вголос підраховувати прибуток, але гроші мали таку велику владу, що звичайні людські цінності вже втратили свій сенс. В очах завсідників будинку маркіза де Ла-Моля, у якого Жюльєн працював секретарем, вільнодумство і сила характеру вважалися небезпечними, небезпечним вважалося все, що зазіхало на скам’янілі привілеї, традиції і старий ієрархічний порядок.
Розгнуздана корисливість і плазування перед вищестоящими у провінції, виховання священників у мракобіссі наживи в семінарії, відсутність цінностей у вищому світі – саме такою монархія того часу відображена Стендалем у романі “Червоне і чорне”. Підкреслюючи чорні тіні цього суспільства Стендаль навмисно кидає на всі події багряно-червоні відсвіти перемог Наполеона і грозових часів Французької революції. Для Стендаля, як і для головного героя його роману Жюльєна Сореля, героїчне минуле своєї країни – це вічний міф, в якому справжні французи черпають підкріплення внутрішньому протесту, почуттю гідності і хоч невеличкій надії.
Назву роману “Червоне і чорне” трактують по-різному. І якщо червоне – це перетворення і революція, то чорне – це суспільна і політична реакція, якщо червоне – це життя і кохання, то чорне – це смерть, а якщо червоне і чорне – це кольори рулетки, то це невідомість, виграєш ти чи програєш своє життя.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)