Я плив у сонячний травневий ранок, махаючи весельцями, одне з яких поламане,– чари травня діють на всіх., Чари травня – це отакий безум, якому я піддався, це, зрештою, запах акацієвого цвіту. Запаморочення, яке треба конче пережити, інакше не знатимеш, що таке справжня радість. Бо травень – місяць буяння трави, листя й цвіту, травень – місяць чудових пахів, бо, коли буяє зелень, вона виточує з себе безліч ефірних сполук. Тоді навіть твереза людина втрачає раптом голову, а що молена вимагати від істот без голови? Чари травня – це несподіваний
полиск дівочих очей, це загадкова усмішка на теплих і вологих вустах, це мінлива гра роси, що ніби перетворюється на коштовне каміння. Тоді людина відчуває, що прийшла у світ недаремно, що вона недаремно ступила на білу стежку в траві і збила на босі ноги перші росини; тоді вона відчуває, що ранок – це лише початок великої таїни зародження та зросту, і все в ній раптом цепеніє в передчутті щастя. Я не був винятком під цим високим небом із огненним оком отам, на сході, і вже це було чудово. Нехай мене ніхто ніде не чекає, хай я вигадав собі це побачення – на нього я йду. Отож я й махав весельцями, одне з яких
поламане, і теплий плескіт води, що й досі по-ранковому парувала, лунко розбивався об навколишні скелясті береги. Ці береги потопали у найніжнішому серпанку, що його надихала за ніч земля; дерева й кущі позагортувалися в нього, як у ніжну тканку, й виглядали з річки кожне свого Теле-сика. Сонячне проміння наповнювало ясною матерією оту тканку, і кущі й дерева світилися, ніби із середини. (В. Шевчук)
