Центральні персонажі: Фауст, Мефистофель, Маргарита
2 частина: Більше складна, тому що вона більше абстрактна. Фауст і Мефистофель виявляються при дворі якогось імператора. Імператор, що, здавалося б, має владу, зовсім не всесильний і повноправно розпоряджається собою й підданими. Зовнішні погрози, внутрішні економічні складності. З’являється Фауст і вселяє імператорові подання, що з’явиться радник, що може допомогти впоратися із цими труднощами. Але перебування при дворі Фаустові практично нічого не дає, хоч він і у фаворі. Щоб упоратися із кризою Мефистофель пропонує надрукувати
На цьому тлі з’являється Олена. Перед нами фрейліна, підтоптаний і краси. І спочатку вона не робить на Фауста сильного враження. Але він клонен бачити в ній вічну жіночність, Олена стає законною дружиною Фауста, у них народився син. Син дивний, це юна істота разючої краси й чарівності, обдарований від природи, Эвфарион
Вся амплітуда людського життя впирається в смертність людини
Його учень, Вагнер, мислить, що наука повинна давати практичне рішення завдань, що вона повинна бути корисна й він створює штучної людини. Порівняння з могутнім Богом – природою, людина як показує Гете, створений Богом, недосконалий (він умирає, страждає, сумнівається), а може, бути людина, створений людиною, буде доконаний?
Вагнерові вдається створити штучної людини, виростив у колбі, там маленький чоловічок, але дорослий. Він намагається звільнитися, вибирається, але виявляється нежиттєздатним
“Фауст на березі моря” (остання третина другої частини). Фауст вирішує, що свою нагороду він використає на благо людей. Він подарує її тим, хто буде на ній щасливий. У Фауста виникає нове подання про життя. Якщо подумати про інші, жити заради поколінь – це дає зміст перспективи. Фауст до цього часу так старий, що нічого не може робити сам, він кволий, слабшав і сліпнув. Фауст вимагає в Мефистофеля, щоб цю смужку землі розширили, убезпечили, щоб там могло благоденствувати велика кількість людей. У зв’язку із цим виникає проблема людини й природи, що перетворить сила культури на цій землі під предводительством Фауста риють могили а на краю землі могилу для самого Фауста
“Міф про Филимона й Бавкиде” – люблячий чоловік і жінка, які вмерли в один день і Боги в нагороду чоловіка перетворили в дуб, а дружину в липу. У Гете вони живуть на цьому мисі, по вс ходять на службу. Від дзенькоту дзвонів Мефистофель скрегоче зубами, але нічого не може зробити з ними й умовляє Фауста переселити їх, тому що вони йому заважають. Він клянеться, що вони нічого не втратять, але він їх так налякав, що вони вмерли на місці
Фауст доживає до останнього свого дня і йому здається, що він зрозумів таємницю, навіщо жити. Він думає, що на упорядженій землі будуть жити щасливі люди, достоянние слави й волі. Сенс життя – щодня йти на бій за славу й волю. І зрозумівши цю думку, тоді сказав би я “Мить ти прекрасно…” (в умовному нахиленні). Проте смерть наздоганяє Фауста, а поруч із ним Мефистофель, але на перехоплення душі Фауста поспішають легіони душ праведників для порятунку його душі, Бог, забувши про людство. Згадує про людину. Серед парфумів Маргарита. Усе у світі перебуває в русі – боротьбі протиріч і єдність
Суперечка за Фауста увесь час іде по тонкій грані, на лезі ножа, і існування людства перебувати на цій грані й потрібно тримати рівновагу. АЛЕ зло виявляється не тільки не всемогутнім, у ньому самому є протиріччя (в образі Мефистофеля) він говорить про себе як про частині тієї сили, що шукає й бажає зла, але сприяє створенню добра
Фауст – це узагальнення подань автора про людину й про його буття. Фауст показаний у різних іпостасях, він – учений книгар, що помиляється людина, філософ, злочинець, сім’янин, у ньому всі, про що дуже важко сказати, що він позитивний або негативний герой. У ньому є вічна незадоволеність собою й миром. Цю внутрішню неуспокоеннось Гете вважає найважливішої в житті людини й людства
Мефистофель втілює повне заперечення всіх цінностей людського життя й достоїнства людини взагалі.
Мефистофель – рис, посланець пекла, цей образ був запозичений Гете зі стародавньої легенди. Залишивши ім’я, поет зовсім змінив його характер. В Гете Мефистофель зовсім не схожий на чорта з народних повір’їв. У духовному відношенні він втілює високу культуру думки, але думки скептичної й цинічної, заперечливої все гарне й добре вжизни.
Проте його не можна визначити як “негативний” персонаж Мефистофель – фігура складна. У ньому є протиріччя: він говорить про себе як про частині тієї сили, що шукає й бажає зла, але сприяє створенню добра. У вуста Мефистофеля Гете вклав і деякі свої думки. Він наділив цей персонаж своїми критичними спостереженнями над негативними явищами дійсності
Маргарита – вона нещасна людина, живе в пригороді, гарненька, скромна, вихована, набожна, турботлива, вона дуже любить дітей. У неї є молодша сестра. Дівчина доброчесна, про що свідчить пісня ” Балада про фульском короля”, що вона співала. Любов, який показує її Гете – випробування для жінки, до того ж руйнівна. Маргарита сумирно любить Фауста, стає злочинною. На її совісті 3 злочини (вона прирікає себе на повну самітність) – підсипає снотворне матері, в один нещасний день мати не прокидається від передозування снотворного, двобій Валентина й Фауста, Валентин виявляється приреченим, він убитий рукою Фауста, Маргарита виявляється причиною загибелі брата, Маргарита палить дитину-дочку від Фауста в болоті (хтоническая середовище). Фауст її кидає, вона йому цікава тільки поки він її домагається. Фауст забуває про неї, він не почуває зобов’язань перед нею, не пам’ятає її долю. Залишившись одна, Маргарита робить кроки, які приводять її до каяття, прощенню. Маргарита приймає на себе всю відповідальність, платить життям за душу. Коли Фауст умре, серед праведних душ, відправлених назустріч його душі, виявиться душа Маргарити
(1 votes, average: 5.00 out of 5)