Бурлескно-травестійні елементи стилю Сковороди
У Петербурзі Лобисевич близько познайомився з Г. По-летикою та з О. Мусіним-Пушкіним, знавцем старожит-ностей, який згодом придбав рукописний збірник, в якому переписано текст “Слова о полку Ігоревім”, ним же опублікований.
Ще студентом П. Лобисевич був призначений перекладачем при Академії наук і почав свою літературну діяльність, кілька його перекладів з латинської мови вміщено в журналі О. Сумарокова “Трудолюбивая пчела” (1759).
У вересні 1761 року П. Лобисевича звільнили з Академії наук і зарахували перекладачем при останньому
1767 року вони повернулися до Росії. Лобисевича призначено на керівника канцелярії фельдмаршала й весь час підвищувано в чинах аж до полковника. Нові переклади його друкувалися в журналі Г. Козицького “Бары-шек всякия всячиньї” за 1770 рік. “Слово Монтеск’є при обранні його
1774 року Лобисевич вийшов у відставку й одружився. Його родич по дружині, відомий мемуарист Григорій Вінський, згадує свого зятя “з бідного стану”, який завдяки розуму своєму й навчанню дослужився полковницького чину і55а. Живе він у с. Карбівщина біля Почепа, наїжджаючи до Петербурга та Москви. Лобисевич був членом Новгород-Сіверської депутатської комісії, 1783 р. обраний Новгород-Сіверським повітовим маршалком, а 1785 р.- губернським маршалком (до 1787 р. включно) .
Останні роки свого життя Лобисевич провів у своєму маєтку (власне, дружини) в с. Ленькові, поблизу Нов-город-Сіверського, виїжджаючи до Петербурга. Нов-город-Сіверський, губернський центр Новгород-Сіверсько-го намісництва, був осередком широкого кола інтелігенції. Ми вже згадували друга Лобисевича, Григорія Поле-тику, письменника й публіциста; помітними постатями були І. Халанський, директор головного народного училища; автор проекту заснування в Новгород-Сіверському університету М. Марков, дослідник старовини А. Рачин-ський, композитор і Музика А. Пригара, автор опису Новгород-Сіверського намісництва А. Худорба, який писав історію України, що не дійшла до нас, але була використана автором “Истории русов”, та ін. Саме в цьому гуртку живилися й літературні інтереси Лобисевича, який приїжджає до Петербурга й певний час живе тут, очевидно, займаючись видавничою діяльністю. Саме тут, у Петербурзі, ЗО вересня 1794 року і написаний лист його до Г. Коииського 156. На початку листа П. Лобисевич пише про себе, як про учня Кониського: “Я найменший з того жнива, яке в Києві начальством вашого преосвященства красувало й достигало”. Далі згадано викладачів Академії: Г. Щербацького, Д. Нащинського, М. Максимовича, Ф. Гірчича та І. Ярошевського. Разом із своїм покійним другом Г. Полетикою, який вважається одним
Із авторів “Истории русов”, вони не раз згадували свого вчителя – Кониського. Коли О. Мусін-Пушкін назвав його серед живих, Лобисевич вирішив звернутися до нього з листом. Подавши стислі біографічні відомості про себе, він викладає своє прохання: маючи трагедію Кониського “О воскресении мертвнх”, Лобисевич не може ніде дістати написаних до неї інтерлюдій Кониського або “славетного Ханського”, сподіваючись, що вони є в книгозбірні адресата.
Твір Лобисевича “Вергилиевых пастухов, мною в ма-лороссийский кобеняк переодетых”, на жаль, до нас не дійшов. М. Петров писав з цього приводу: “Звичайно, тут розуміються еклоги Вергілія з його “Буколік”. М. Петров висловив здогад, що “найближчою метою при переодяганні Вергіліевих пастухів у малоросійський кобеняк у П. Лобисевича було, здається, його бажання зробити дещо приємне своєму покровителеві, колишньому гетьманові гр. Кир(илові) Гр(игоровичу) Розумовському”. Дослідник навіть намагався точніше визначити час написання “Вергіліевих пастухів…” – після повернення Ро-зумовського з закордонної подорожі, в усякому разі, до відставки Лобисевича. (Відомо, що К. Розумовський тримав у своєму будинку в Москві в шафі з червоного дерева сопілку й кобеняк, що їх носив за молодих років леме-шівський козак Кирило Розум).
Про час написання “Вергіліевих пастухів…” Лобисевича, про зв’язок їх з Розумовським та про зміст твору висловлювались свого часу суперечливі думки. Є припущення, що “Пастухів…” написано значно пізніше, а також, що Твір Лобисевича міг бути й не переробкою “Буколік” Вергілія, а твором, подібним до “Енеїди” Котляревського 1Ь7.
Оскільки текст твору Лобисевича до пас не дійшов, важко сказати напевно про його характер та час написання, але не можна не приєднатися до думки М. Петрова: “В усякому разі, цей твір П. Лобисевича з’явився до перелицьованої “Енеїди” І. П. Котляревського, найдавніший список якої належить до 1794 року” 158. Оскільки твір Лобисевича не став відомим читачам, першість у травестійно-бурлескному літературному жанрі поеми налеЖить Котляревському. Свого часу висловлювалось припущення, що Котляревський міг читати “Пастухов…” Ло-бисевича. Але суть не в цьому. Ми спинилися на листі П. Лобисевича для того, щоб показати: створення бурлескно-травестійних творів було потребою, вимогою часу. Що саме автор листа цінує, скажімо, в Тапському? – “Природного стихотворца, во вкусс площадном, во вкусе Плавтовом” 159. Тобто мистецтво демократичне, яке б служило широким масам па майданах, мистецтво сатиричне типу римського комедіографа III-II століть до нашої ери Плавта (крім Плавта, у тому ж плані згадано ще й Мольєра).
Отже, маємо дуже цікавий і оригінальний виклад естетичних поглядів Лобисевича: “Як в усякому покрої одежі, так в усякому наріччі мов є своя краса; а до того коли й дим батьківщини солодкий, то сія воня благоухан-ня думок вітчизняних суть пайсолодша. Для честі нації, матері нашої, що завжди у себе природою й ученістю великих людей мала, стільки світил випустила, для любителів своєї батьківщини, для знаючих під корою просторіччя знаходити коштовності думок…”
Лобисевич – патріот, він пишається українською природою, українськими вченими. Його патріотизм, як і естетичні погляди, має демократичний характер. Вітчизняних учених Лобисевич цінує за те, що вони під корою простої мови знаходять коштовні думки. Автор листа вірить у велике Майбутнє української національної літератури, вірить у те, що велич його народові дасть “наш Плавт, наш Мольєр, коли не більше”.
Автор української “Енеїди” не залишив такої яскравої літературно-естетичної декларації, але він своєю творчістю великою мірою реалізував її, відкривши широкі перспективи для здійснення її Шевченком.
Ми спинилися на листі П. Лобисевича до Г. Кониського для того, щоб показати глибокі суспільні причини, які
Постать згаданого тут Ханського мало висвітлена в історії української літератури. У восьмитомпій історії після цитати і згаданого листа сказано: “Однак більше ніяких відомостей про цього славного Ханського нині нема. В Українській Радянській Енциклопедії сказано повніше: “Ханський (роки народження і смерті невідомі) укр. поет. 18 ст. Автор віршованих діалогів і бурлескно-травестійних творів, йому приписують авторство великодньої вірші про перемогу Хмельницького над чортом, пеклом і смертю (1746). Вірші відомі у кількох списках, один з яких (поч. 1790-х рр.) має сатиричне закінчення, спрямоване проти панства, на захист інтересів народу” (т. 14). покликали до життя бурлескно-травестійну поему Котляревського.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)