“Над прірвою в житі” – центральний Твір прози Селінджера, над яким автор працював ще під час війни. Перед нами Америка почала 50-х років, тобто післявоєнного часу, настроям якого відповідає психологічна атмосфера роману.
Селінджер вибирає форму роману-сповіді, саму експресивну з можливих романних форм. Сімнадцятирічний Холден Колфілд, головний герой оповідання, перебуваючи на лікуванні в санаторії для нервових хворих, розповідає про те, що з ним сталося близько року тому, коли йому було шістнадцять років. Автор знайомить Читача
з героєм в момент гострої моральної кризи, коли зіткнення з оточуючими виявилося для Холдена нестерпним. Зовні цей конфлікт обумовлений декількома обставинами. По-перше, після багатьох нагадувань та попереджень Холдена виключають за неуспішність з Пенсі, привілейованої школи, – йому належить нерадісний шлях додому, в Нью-Йорк. По-друге, Холден оскандалився і як капітан шкільної фехтувальної команди: по неуважності він залишив у метро спортивне спорядження своїх товаришів, і цілій команді ні з чим довелося повертатися в школу, оскільки її зняли зі змагань. По-третє, Холден сам дає всякі підстави для складних
взаємин з товаришами. Він дуже соромливий, уразливий, нелюб’язний, найчастіше буває просто грубий, намагається дотримуватися глузливого, заступницького тону в розмові з товаришами. Однак Холдена найбільше пригнічують не ці особисті обставини, а що панує в американському суспільстві дух загального обману й недовіри між людьми. Його обурює “показуха” і відсутність самої елементарної людяності. Навколо обман і лицемірство, “липа”, як сказав би Холден. Брешуть в привілейованій школі в Пенсі, заявляючи, що в ній “з 1888 року виковують сміливих і благородних юнаків”, насправді виховуючи самозакоханих егоїстів і циніків, переконаних у своїй перевазі над оточуючими. Бреше вчитель Спенсер, запевняючи Холдена, що життя – рівна для всіх “гра”. “Хороша гра! .. А якщо потрапити на інший бік, де одні Мазілу, – яка вже тут гра?”- Розмірковує Холден. Для нього спортивні ігри, якими так захоплюються в школах, стають символом поділу суспільства на сильних і слабких “гравців”. Осередком найстрашнішої “липи” юнак вважає кіно, що представляє собою втішні ілюзії для “мазил”.
Холден важко страждає від безвиході, приреченості усіх його спроб побудувати своє життя на справедливості і щирості людських відносин, від неможливості зробити її осмисленою і змістовною.
Більше всього на світі Холден боїться стати таким, як усі дорослі, пристосуватися до навколишнього брехні, тому він і повстає проти “показухи”.
Випадкові зустрічі з попутницею в поїзді, з черницями, бесіди з Фібі переконують Холдена в хиткості позиції “тотального нігілізму”. Він стає терпимий, в людях він починає виявляти і цінувати привітність, гостинність і вихованість. Холден вчиться розуміти життя, і його бунт набуває логічне завершення: замість втечі на Захід Холден і Фібі залишаються в Нью-Йорку, бо тепер Холден впевнений, що бігти завжди легше, ніж залишитися і відстоювати свої гуманістичні ідеали. Він ще не знає, яка особистість вийде з нього, але вже твердо переконаний, що “людина один не може” жити.
