Будинок моєї бабусі Насті знаходиться в слобожанському селі Петрівка. Сама будівля мало чим відрізняється від інших у цьому селі. Будинок невисокий, на вулицю виходять три вікна, інші – на подвір’я й у сад. До оселі впритул підступають вишневі, яблуневі, абрикосові дерева. А гілки яблуні лежать просто на даху. Майже до пізньої осені частина даху покрита опалим яблуневим листям, серед якого видніються яблука. їх, мабуть, клюють птахи, але знадвору це погано видно. Перед першим снігом тато, що приїжджає в Петрівку відвідати батьків, піднімається
на дах і старанно очищає його від листя і плодів. Але найголовніше, через що тато піднімається на дах, – це коник, дерев’яна різьблена прикраса на даху будинку, яку дідусь зробив давним-давно. Вона схожа на фазана. І час від часу мій тато підфарбовує його, ретельно підбираючи кольори, щоб усе було, як у дійсного фазана, котрий має яскраве оперення.
Якось у бабусі з дідусем гостював їхній давній друг Сергій Петрович, працівник мисливського господарства. Йому надзвичайно сподобався дерев’яний фазан на даху. Як здивувалися бабуся і дідусь, коли через деякий час Сергій Петрович знову приїхав у гості,
але цього разу з незвичайним подарунком. У дарунок своїм друзям він привіз живого фазана. Мисливське господарство Сергія Петровича розводить цього дивовижного для нашої місцевості птаха. Це не просто промисловий птах. Він приносить велику користь сільському господарству: розгулює полями, знищує шкідників сільськогосподарських культур. Фазан став справжньою прикрасою двору. Односельці іноді навмисне роблять гак, щоб пройти повз двір бабусі й дідуся і побачити нашого Яшку – таке ім’я ми дали фазану. Він дивно схожий на того дерев’яного, котрий вінчає дах будинку. А втім, односельці і до появи Яшки частенько зупинялися біля будинку моїх родичів, щоб помилуватися різьбленими наличниками, чудернацькими дерев’яними прикрасами веранди, колодязя, що зроблені руками дідуся.
От такий він, будинок моєї бабусі в селі Петрівка.
