Біографія Євгена Маланюка
Євген Филимонович Маланюк народився 2 лютого 1897 року в Новоархангельську на Кіровоградщині. Батько походив із козацько-чумацького роду, а мати, Гликерія, була дочкою чорногорця Якова Стоянова.
1914 року Є. Маланюк закінчив земське реальне училище в Єлисаветграді і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початку світової війни став слухачем військової школи в Києві. У січні 1916 року Є. Маланюк потрапив на Південно-Західний фронт, де до пізньої осені 1917 року очолював кулеметну роту.
Невдовзі він став старшиною української
З 1923 року він студент гідротехнічного відділу інженерного факультету Господарської академії у чеському місті Подєбрадах, яку закінчив 1928 року. 1925 року Є. Маланюк побрався з молодою студенткою медицини Зоєю Равич із Полтавщини, але 1929 року вони розлучилися.
1925 року в Подєбрадах
3 1929 року Є. Маланюк переїхав до Варшави, де працював інженером і брав найактивнішу участь у літературному процесі (був одним з фундаторів літературної групи “Танк”). 1930 року він одружився з чешкою Богумилою Савицькою, яка померла 1963 року. У них є син Богдан.
1944 року Є. Маланюк емігрував до Західної Німеччини, де працював учителем математики, брав участь у літературному процесі, зокрема був членом “МУРу”. 1949 року він виїхав до США, де працював інженером.
У післявоєнний період Є. Маланюк видав кілька збірок поезій (“Влада”, 1951, “Проща”, 1954, “Остання весна”, 1959, “Серпень”, 1964) та літературно-критичних статей (“Книга спостережень”, 1962, 1966; “Нариси з історії нашої культури”, 1954) тощо.
16 лютого 1968 року Євген Маланюк помер від серцевого нападу в Нью-Йорку. Вже посмертно вийшла збірка поезій “Перстень і посох” (1972).
Головними мотивами творчості Є. Маланюка є втрачена батьківщина і розбите особисте життя. Мотив “втраченої батьківщини” поет розвиває у багатьох своїх віршах, аналізуючи причини та наслідки цієї втрати. Другий Грунтується на особистісних почуттях поета, що випливають із мотивів розлуки з рідним краєм.
Для стилю Є. Маланюка характерне протиставлення протилежних властивостей якогось явища задля досягнення більшої точності й виразності провідного мотиву.