Біографія Самчука Уласа
Улас Самчук – визначний український письменник, який є однією з найпомітніших постатей української прози XX століття. Його називали літописцем свого часу і свого народу. Хоча з юнацьких літ він був відірваний від України, проте став однією з найяскравіших особистостей, людиною, яка зуміла втілити в собі найкращі риси української ментальності – ліризм, поетичність, гуманізм.
Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем – 7) лютого 1905 року в селі Дермань на Волині губернії (нині Рівненська область) у родині заможних селян.
Світогляд майбутнього визначного письменника формувався в оточенні родини, під впливом мальовничої місцевості, в якій він народився.
Тяжко та виснажливо працюючи біля землі, батьки майбутнього письменника передали своїм дітям любов до життя, праці, дали освіту.
У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім’я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. Але з Дерманем зв’язки не втрачалися, у 1917-1920 рр. він навчався в чотирикласовій школі, що діяла при Дерманській учительській семінарії. У 1921-1925 роках – в Крем’янецькій українській мішаній приватній гімназії.
Перед самим закінченням
“Німецький” період життя Уласа Самчука позначений тим, що завдяки Герману Блюме він як вільнослухач відвідував лекції у Бреславському університеті. Мати Германа Блюме навчала його німецькій мові.
Удруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через п’ятнадцять років: завдяки його клопотанню німці 20 квітня 1942 року. через місяць після ув’язнення, випустили письменника з Рівненської в’язниці. Герман Блюме у Рівному працював на посаді началь-, ника цивільної поліції райхскомісаріату “Україна”.
З 1925 року почав друкувати оповідання у журналі “Духовна Бесіда” у Варшаві, згодом у “Літератуно-науковому віснику” та інших журналах (видані окремою збіркою “Віднайдений рай”, 1936). Свої перші новели він надіслав до “Літературно-наукового вісника” з Німеччини, там виникли задуми більших романів, у тому числі – “Волинь”.
1929 року письменник переїжджає до Чехословаччини та навчається в Українському вільному університеті в Празі. Але жодного вищого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без учителів, самотужки. Він бездоганно володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.
У Чехословаччині Улас живе з 1929 по 1941 рік. Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим Науковим та культурно-мистецьким життям. Серед безпосереднього оточення Уласа Самчука були Олександр Олесь, Спиридон Черкасенко, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринсь-ка, Олег Ольжич і багато інших молодих митців.
Усе свідоме життя письменник ставив перед собою завдання бути літописцем українського народу, того часу, який сам бачив, переживав.
З 1938 реку Улас Самчук почав працювати як публіцист. Завдяки йому світ дізнався про героїчну боротьбу українців Закарпаття за незалежну українську державу.
У 1939 році, після розгрому Карпатської Січі, молодий публіцист повертається до Праги. Звідти у 1940 році він переїжджає до Кракова і з похідними групами ОУН у липні 1941 року – на Україну.
У 1941-1943 рр. Самчук редагував газету “Волинь”, що виходила у Рівному. Протягом кількох десятиріч силою обставин Улас Самчук знаходився в епіцентрі українського та європейського громадсько-політичних процесів.
Щоб зрозуміти значення “Волині” для окупованої України, досить лише прочитати назви статей (“Київ”, “Шевченко”, “Свідомо жити”, “Більше ініціативи”, “Війна і ми”, “Вимоги твердого часу”, “Ясно йодверто”).
У 1944-48 роках Самчук жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) був засновником ОУП “Слово” (1954).
Помер Улас Самчук 9 липня 1987 року. Похований на цвинтарі церкви святого Володимира українського поселення Київ в одному з районів Торонто.
Дослідники поділяють творчість Самчука на два періоди:
I. Воєнний – 1938-1944 (репортерська, редакційна діяльність);
II. Повоєнний, який ділиться на два часові відтинки:
– 1945-1948 (МУРівський період);
– осінь 1948 – до кінця життя (“канадський” період).
“Ось моя власна історія, – писав він 1 серпня 1945 р. Маю сорок років життя. Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. Одинадцять років війни і революції, п’ятнадцять років вигнання, чотирнадцять-миру. Польська, німецька, мадярська в’язниці. Тричі нелегальний перехід кордонів. Свідок повстання України, Польщі, Чехословаччини, Карпатської України, Протекторату, Генерального Губернаторства, Райхскомісаріяту України, Другого Райху, Третього Райху. Свідок їх упадку. Свідок двох найбільших воєн в історії світу. Царі, королі, імператори, президенти, диктатори. Муссоліні, Гітлер, Сталін. Голод 1932-33, концентраційні табори…”
Своє перше оповідання “На старих стежках” Улас Самчук опублікував у 1926 році у варшавському журналі “Наша бесіда”, а з 1929 року став постійно співпрацювати з “Літературно-науковим вісником”, “Дзвонами” (журнали виходили у Львові), “Самостійною думкою” (Чернівці), “Розбудовою нації” (Берлін), “Сурмою” (без сталого місця перебування редакції).
Найвидатнішим твором Самчука вважається трилогія “Волинь” (1932-1937), де виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х – початку 1930-их рр., яка прагне знайти місце України у світі та шляхи її національно-культурного і державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою – а 1935 по 1937 роки. Саме роман “Волинь” приніс 32-річному письменнику світову славу. За трилогію “Волинь” Уласа Самчука висували на Нобелівську премію, як і Володимира Винниченка за “Сонячну машину”. Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентоз-датними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами.
Ідейним продовження “Волині” є повість “Кулак” (1932). У “Марії” (1934) відтворена трагедія голодомору українського народу 1932-1933-х років на центральних і східноукраїнських землях, у “Гори говорять” (1934) – боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.
У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням “Волині” є його роман-хроніка “Юність Василя Шеремети” (І-ІІ, 1946-1947). У незакінченійтрилогії “Ост”: “Морозівхутір” (1948)і “Темнота” (1957) – зображена українська людина і її роль у незвичайних і трагічних умовах радянської дійсності. Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман “Чого не гоїть вогонь”, 1959) і життя українських емігрантів у Канаді (“На твердій землі”, 1967). Переживанням другої світової війни присвячені спогади “П’ять по дванадцятій” (1954) і “На білому коні” (1956).
Останній роман “Слідами піонерів” написано 1980 року. У 1986 році письменник дописав до трилогії “Волинь” сторінки про Чорнобиль.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)