Біографія Миколи Куліша
Микола Гурович Куліш народився 6 грудня 1892 року в селі Чаплинка на Херсонщині в бідній селянській родині.
Початкову освіту М. Куліш здобув у школі того ж села в 1901 – 1905 роках. 1909 року він закінчив у містечку Олешки (тепер Цюрупинськ) училище та вступив до приватної гімназії. 1913 року в м. Сочі склав екстерном іспит за 6 класів гімназії, а влітку 1914 року вступив до Одеського університету. Але розпочалася Перша світова війна, і майбутній драматург потрапив до школи прапорщиків. Влітку 1915 року М. Куліш одружився. У серпні того ж року він був направлений
Наприкінці 1917 року М. Куліш повернувся до Олешок, де брав активну участь у культурному, громадському й політичному житті району. У липні 1918 року він потрапив до в’язниці, звідки вийшов у листопаді. Від травня до червня 1919 року він був членом дніпровського політвиконкому і завідуючим управлінням народної освіти. У липні 1919 року М. Куліш вступив до КП(б)У, сформував і очолив Дніпровський селянський полк, у складі якого брав участь у боях з денікінцями.
Під час окупації України денікінською армією він у підпіллі займався формуванням повстанських загонів. Після розгрому
1924 року М. Куліш написав свою першу п’єсу “97”, темою якої став голод 1921-1923 років на селі. Прем’єра цієї п’єси відбулася в столичному Харківському театрі ім. І. Франка і стала подією в культурному житті України, зробивши загальновідомим ім’я драматурга. 1925 року М. Куліш переїхав до Харкова, де працював спочатку в народному комісаріаті освіти, а згодом – у редакції журналу “Червоний шлях”.
Прибувши до Харкова, М. Куліш одразу активно включився у літературне життя. З початком літературної дискусії у квітні 1925 року він стає на бік М. Хвильового. Коли наприкінці того ж року утворилася ВАПЛІТЕ, М. Куліша обирають членом президії, а згодом і президентом цієї літературної організації. Він пише п’єси “Комуна в степах” (1925), “Зона” (1925), “Хулій Хурина” (1926), “Отак загинув Гуска” (1927) та ін.
У 1928-1929 рр. знаменитий режисер Лесь Курбас у театрі “Березіль” ставить п’єси М. Куліша “Мина Мазайло” та “Народний Малахій”, що викликали палкі дискусії. Пізніше, після саморозпуску ВАПЛІТЕ, М. Куліш очолив українське товариство драматургів і композиторів, був членом редколегії журналу “Літературний ярмарок” (1929), членом президії ПРОЛІТФРОНТу.
Коли під тиском Компартії 19 січня 1931 року ПРОЛІТ-ФРОНТ припинив своє існування, хмари над головою драматурга починають густішати. Але восени 1931 режисер московського Камерного театру А. Таїров поставив нову п’єсу М. Куліша “Патетична соната”, яку не дозволяли ставити в Україні.
Проте невдовзі п’єсу заборонили. Останнім твором М. Куліша, який 1933 року йшов на українській сцені, була трагедія “Маклена Грасса”, але і її після кількох вистав також заборонили.
Після цього життя драматурга іде до свого трагічного кінця. 14 червня 1934 року його виключають з партії, не дають можливості писати й друкуватися. 7 грудня 1934 року М. Куліш був заарештований і засуджений на 10 років. Його заслали до Соловецького табору, де й розстріляли 3 листопада 1937 року в урочищі Сандормох в Карелії на честь святкування 20-ї річниці Жовтневої революції.
П’єси М. Куліша позначені впливом естетики експресіонізму, що виявляється в “нервовій” емоційності та ірраціональності дії, використанні символіки, гіперболи, гротеску, підкресленого контрастування барв і мотивів. З іншого боку, суттєвий вплив на творчість М. Куліша справив Мольєр, зокрема у використанні принципу драматичного контрапункту (антитетичності дії, коли синхронні репліки суперечать одна одній за змістом, бо відбивають протилежні позиції або бажання персонажів).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)