Біографічі відомості. Максим Рильський (1895 – 1964)
Максим Тадейович Рильський визначний поет, перекладач, фольклорист, літературознавець, мовознавець.
19 березня 1895 р. у Києві в родині відомого етнографа, діяча культури народився Максим Тадейович Рильський.
1915 р. – закінчив приватну гімназію в Києві; навчався на медичному та історико-фі-лологічному факультетах Київського університету.
Учителював на Житомирщині, у Києві, викладав в інституті лінгвістичної освіти.
У 15-річному віці видав першу збірку “На білих островах”.
Увійшов до групи неокласиків; орієнтувався на
Збірки поезій: “Під осінніми зорями” (1918), “Синя далечінь” (1922), “Крізь бурю й сніг” (1925), “Тринадцята весна” (1926), “Де сходяться дороги”, “Гомін і відгомін” (1929).
1931 р. М. Рильського заарештовано, був в ув’язненні півроку.
У роки Великої Вітчизняної війни видав поетичні книжки:- “За рідну землю” (1941), “Слово про рідну матір” (1942), “Світова зоря” (1942), “Світла зброя” (1942), “Велика година
1943 р. – за видатні заслуги в галузі науки і культури М. Рильського було обрано академіком АН України.
1943 – 1946 рр. очолював Спілку письменників України.
1944 1946 рр. директор Академічного інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії.
1957 р. – збірка “Троянди й виноград”.
1958 р. – обрано академіком АН СРСР.
1959 р. – збірки “Голосїївська осінь”, “Далекі небосхили”. 1964 р. “Зимові записи”.
24 липня 1964 р. – помер, похований на Байковому кладовищі в Києві. Оглад Творчості Основні Тема творчості:
Кохання;
Людина і Природа ;
– Музика і слово; любов до Батьківщини; збереження української мови;
– тема “красивого й корисного” тощо.
Збірка “На білих островах” (1910)
Поет передає спогади свого дитинства, захоплення мінливістю природи, навколишнім світом у його розмаїтті. Автор-юнак спостерігає за земним життям з “білих островів хмар”, створює персоніфікований образ літа, дівчини з “росами-перлами” в косах; роздумує над власним майбутнім.
Збірка “Під осінніми зорями” (1918)
Насичена прийомами художніх асоціативних зв’язків. Характерним є ясність і прозорість поетичного малюнка, що розкриває єдність людини й природи рідної землі.
Поет в художньому розумінні перестав бути наївним учнем часів “білих островів”. Відчувається орієнтація на інтимно-довірливий психологічний ліризм класиків (хоча виразних елементів неокласицизму ще не спостерігається). Провідний мотив – щира людяність, закоханість у світове життя, надія на добро і щастя.
Збірка насичена прийомами художніх асоціативних зв’язків. Характерним є ясність і прозорІсть поетичного малюнка, що розкривАє єДність людини й природи рідної землі1__
Центральні Твори збірки:
– “На білу гречку впали роси”; “Яблука доспіли, яблука червоні”;
– “Весною ми їздили в поле”;
– “Молюся і вірю”, “Мені снилось” та ін,
Поезія “Яблука доспіли, яблука Червоні” Гімн коханню, споконвічними супутниками якого є зажура і неспокій. Присутній мотив передчуття розлуки, стан ліричного героя зіставляється з життям природи. Переживання закоханої людини поет поєднує із зображенням осіннього саду: достигли яблука – почуття закоханих досягли апогею.
Закінчується афористичними рядками: “Вміє розставатись той, хто вмів любить”, я^і є підсумком роздумів поета про Кохання.
Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду. Ти мене, кохана, проведеш до поля, Я піду – і, може, більше не прийду.
Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста, –
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.
Гей, поля жовтіють, і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить… Поцілуй востаннє, обніми востаннє; Вміє розставатись той, хто вмів любить.
“Троянди й виноград” (1957)
Вмішує кращі зразки неокласичного етапу творчості М. Рильського. В однойменній поезії образи троянд і винограду символізують людське щастя, що має два рівноправні крила красиве і корисне. Людина прагне до краси, до гармонії буття, і це дарує їй окриленість і щастя.
Ми працю любимо, що в творчість перейшла,
І музику палку, що ніжно серце тисне.
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград – Красиве і корисне.
“Слово про рідну матір” (1941) Жанр Визначають по-різному: лірична поема, ода, псалом, хорал, “слово”. Історія написання
26 листопада 1941 р. на антифашистському мітингу в Саратові М. Рильський прочитав щойно написану поему “Слово про рідну матір”, що виділялася своєю ідейно-емоційною силою.
Ідейно-художній Зміст
У творі на повну силу прозвучав голос великої слов’янської землі України, багатої і красивої, безсмертної, вічної, уярмленої, але нескореної. Поет вірить, що не може загинути земля, яку “сходив Тарас малими босими ногами”, “скропив… дрібними росами-сльозами”, яка осяяна мудрістю Григорія Сковороди, “гарячою думою Кобзаря”, золотою зорею Марії Заньковецької.
У поемі простежується ідея єдності народів (“Благословенні ви, брати, що в сяйві дружби і свободи йдете до спільної мети…).
Риторичні запитання створюють високий пафос твору:
Хто може випити Дніпро, Хто властен виплекати море, Хто наше злото-серебро Плугами кривди переоре, Хто серця чистого добро Злобою чорною поборе?
Батьківщина не може вмерти в таку відповідальну хвилину, поет вірить у це:
Хіба умерти можна їй, В гарячій захлинутись крові… Настане день, настане час -/ Розіллється знов медами Земля, що освятив Тарас Своїми муками – ділами…
(2 votes, average: 4.50 out of 5)