Безрадісне життя жінки-інтелігентки (За повістю О. Кобилянської “Людина”)
Ольга Юліанівна Кобилянська є визначною постаттю в українській літературі кінця XIX – початку XX століття. Цю письменницю, що свідомо вибрала українську мову для своєї творчості, відзначало реформаторське ставлення до прози, яку Кобилянська збагачувала за рахунок глибокого психологічного аналізу, розуміння прогресивних ідей сучасності тощо. Дуже великим був внесок письменниці у феміністичний рух в Західній Україні – ідейну течію, яка мала за мету звільнення жінки з-під соціального гніту. У повісті “Людина” Ольга Кобилянська розробляє
“Усюди панує брехня, як ще ніколи дотепер”, – такі слова є в епіграфі до повісті, і багато що в цьому творі слід сприймати саме крізь призму цього епіграфу.
Пан Ляуфлер був цісарсько-королівським лісовим радником, мав неабиякі доходи й чималу сім’ю: чотири доньки й одного сина. Кожний був щедро обдарований від природи. Але через середульшу доньку Олену мав батько клопіт: у її розмові можна було почути “небезпечні слова”, наприклад “соціалізм, натуралізм, дарвінізм, питання жіноче, питання робітницьке”. Крім того, Олена “висказувала думку, щоби
Між Оленою та Стефаном спалахнуло кохання. Молоді люди пообіцяли одне одному бути вірними, і Стефан поїхав завершувати навчання. Син пана Ляуфлера став офіцером і повів у війську розпусне життя пияки й завзятого картяра, турбуючи батька. Тим часом для Олени відшукалась “пишна” і “славна” партія, але батько не вважав за можливе присилувати дочку до шлюбу з нелюбом. Тоді один з товаришів навчає пана Ляуфлера “абсолютизму в родині”. Цей колишній вояка вважає: “Жінка – то молодий кінь. Почує сильну, залізну руку, так і подається і вліво, і вправо”.
Доходить звістка про смерть Лієвича. З Оленою починає говорити доктор, але йому не вдається переконати дівчину піти заміж. Олена займається переписуванням нот, намагаючись здобути гроші на прожиток. До яких тільки вмовлянь не вдаються батьки, аби схилити дочку до шлюбу з “потрібним чоловіком”. Олена збирається не криючись розказати женихові про те, що любити його вона ніколи не буде. Дівчина добре знає, що її Стефан теж мав немало вад, але її любов здатна звести їх нанівець. Проте Олена не є натурою, “котра б могла зносити на своїм карку панування другого”.
Дівчина розуміє, що сенс життя для неї втрачено. Нетипові погляди на життя є чималим тягарем в Олениній душі. Подруга радить Олені: “Завернись, доки ще молода, доки ще можливий рятунок”.
А випробування для родини Ляуфлерів продовжувалися. Від нещасного кохання застрелився син-офіцер, а самого пана Ляуфлера зняли з посади радника і золоті часи минули. Родині довелося переїхати до села, де вони жили “відлучені від інтелігентного світу, від усяких товариських зносин”. Минуло кілька років, і перед Ляуфлерами постала загроза опинитися в цілковитій бідності. І задля того, щоб порятувати рідних, Олена підтримує знайомство з лісничим Фельсом, якому вона дуже подобається. Дівчина зрештою погодилася на шлюб, і відбулося гучне весілля. Олена вилучила хвилину й пішла попрощатися зі своєю дівочою кімнатою. Там вона брала листи померлого Лієвича й, “не переглянувши їх навіть, роздирала їх скорими, нервово дрижачими пальцями”. Останній лист був легкий і коротший за інші: це були останні слова Стефана, звернені до неї. “Любов таки найкраща з усього, що життя лише має!” – зазначав смертельно хворий Лієвич. “Я все відкладаю на Великдень”, – писав він, не знаючи, що скоро помре, і тим більш не знаючи про весілля своєї коханої дівчини. У цю мить непевні почуття до нареченого раптом прояснилися: “Вона ненавидить. Ненавидить з цілої глибини своєї душі!.. Чи його? Адже вона винувата! Сама, самісінька вона… і чим вона оправдається? Що вона людина?..” Наречений, який увійшов, зрозумів сльози Олени дуже просто: “Ха-ха-ха! Ти плачеш, Олено? Ну, звичайно, як усі дівчата перед шлюбом!..”
На цьому закінчується повість “Людина”.
Назвою свого твору Ольга Кобилянська спробувала визначити своє розуміння ролі жінки в суспільстві. Так, перш за все жінка є людиною, а не предметом чи оздобою. Зараз для нас це зрозуміло й не викликає ніякого сумніву. Але наприкінці XIX століття в консервативній Австро-Угорщині така точка зору на роль жінки в суспільстві вважалася мало не небезпечною. Не дивно, що Олена, яка спробувала довести собі й світові власне високе призначення, зазнала поразки. Дівчина згодна пожертвувати своїм тілом заради порятунку близьких, але її чесна душа завжди залишатиметься вірною першому коханню.
У сучасній Європі й Америці жінки вибороли собі право брати участь у всіх сферах людської діяльності. І попри погляди консерваторів-чоловіків, ні жінки, ні чоловіки від цього нічого не втратили. Натомість настала жадана рівність між статями – не продекларована, а реальна. Жінка тепер є добрим товаришем чоловіка, і такий стан речей, здається, нарешті, влаштовує всіх. Багато що змінилося з часів Ольги Кобилянської. Але приклад Олени Ляуфлер треба пам’ятати всім: і жінкам, і чоловікам. І висновки з цього твору кожен має зробити самотужки.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)