Батько і син Болконські у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”
У книзі два батьки і два сини Болконських. У творі мова йде і про старого князя Болконського, його взаєминах із сином, і про князя Андрія в ролі батька. Тільки в темі варто бачити не просто сімейну проблематику, зв’язану в книзі Толстого також і з образами Ростових, Курагіних, сюжетом “Епілогу”, але й особливий біблійний відсвіт. Тема Бога Батька і Бога Сина з особою силою звучить в “Епілозі”, в епізоді клятви Ніко-ленькі. Але спочатку зупинимося на описанні двох старших Болконських. Князь Микола Андрійович – людина, безумовно,
Християнство було кроком уперед у духовному розвитку людства, тому що визнавало всіх людей братами в Христі, синами єдиного Бога, не виділяло якийсь вибраний народ. У цьому толстовський апостол Андрій проклинає війну, не розділяючи війни на справедливі й завойовницькі. Війна – це вбивство, на думку героя Толстого, а вбивство завжди (на будь-якій війні) огидно Богу і закону любові. В ім’я цих ідей і приймає мученицьку смерть толстовський апостол Андрій зі своїм полком, що не зробив ні єдиного пострілу, але що вистояв. Треба сказати, що старий князь, спочатку трохи що скептично ставився до цим апостольських, подвижницьких устремлінь своїх дітей – сина, у якому він із тривогою знаходить щось більше, ніж беззавітне служіння Батьківщині, і християнки-дочки, – під кінець життя, мабуть, схильний визнати їх правоту. Спочатку батько досить суворий до князя Андрія й княгині Мар’ї, у яких, при всій їхній відданості батькові, відчувається якась духовна самостійність. Батько знущається з релігійності княгині, у сині ж він взагалі із тривогою й внутрішнім неприйняттям знаходить якісь незрозумілі для себе духовні ресурси й прагнення. Батько, наприклад, схвалює прагнення князя Андрія до слави, його від’їзд на війну у 1805 році, але пояснює це бажанням “Бонапарта завоювати”. Прищепивши своєму синові моральну чистоту й серйозне відношення до сім’ї, старий Болконський, однак, зовсім не візьме до уваги його почуття до Наташі, усіляко намагаючись перешкодити новому шлюбу сина. Та і переживання князя Андрія із приводу нерозуміння з боку Лізи батько проникливо зауважує, і відразу втішає сина тим, що “вони усі такі”. Одним словом, з погляду старого князя, любові ні, є тільки строге виконання обов’язку. Для старого Болконського в князі Андрії занадто багато живого життя, духовної витонченості, прагнення до ідеалу.
Дочку ж Болконський-батько і зовсім не хоче видавати заміж, не вірячи в можливість щастя в шлюбі, вважаючи також, що для продовження прізвища досить одного онука – дитини князя Андрія і Лізи. Однак перед смертю звичайна твердість старого князя стосовно дітей зникає. Він просить пробачення за покалічене життя у дочки і заочно – у сина. Княжна Мар’я ще буде щаслива, а про сина старий князь говорить перед смертю пророчі слова: “Загинула Росія!”. Може бути, він тільки зараз зрозумів, що син його приніс у світ ідею більше велику, чим патріотизм і служіння батьківщині. Продовжувати ідеї свого батька буде інший Микола Болконський – Ніколенька. В “Епілозі” йому 15 років. Шести років він залишився без батька. Та й до шести років хлопчик не багато провів часу з ним. У перше семиріччя життя Ніколенькі його батько брав участь у двох війнах, надовго затримався за кордоном через хворобу, багато сил віддав перетворювальної діяльності в комісії Сперанського (чим був гордий старий князь, що напевно засмутився б, довідайся він про розчарування князя Андрія в державній діяльності). Вмираючий Болконський залишає своєму синові щось начебто стародавнього зашифрованого заповіту про “птахів небесних”. Він не вимовляє цих євангельських слів уголос, але Толстой говорить, що син князя все зрозумів, навіть більше, ніж міг би зрозуміти дорослим, навченим життєвим досвідом. У якості “птаха небесного”, що у Євангелії є символом душі, не маючи “образу і форми”, але становлячи одну сутність – любов, що приходить, як і обіцяв князь Андрій, до Ніколенькі вже після своєї смерті. Хлопчикові сниться Батько – любов до людей, і Ніколенька дає клятву принести себе в жертву по велінню Батька (Батько – слово, написане, зрозуміло, не випадково з великої літери).
Так “Війна і мир” завершується темою Батька і Сина, темою апостольського служіння Богу, темою єднання людей. Толстой не дає виразних контурів християнської ідеї, тому що Андрій у нього – апостол нової, толстовської релігії. Це дуже докладно показано в книзі Б. Бермана “Таємний Толстой”. Але головне – тема Батька і Сина, дуже важлива для російської літератури (“Батьки і діти”). У “Війні і мирі” розгорнута не як тема блудного сина, а як тема божественного служіння Бога Сина Богу Батькові.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)