Багатозначність назви твору – ЖІНОЧІ ОБРАЗИ РОМАНУ
СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)
ЖІНОЧІ ОБРАЗИ РОМАНУ
Багатозначність назви твору
Окрім згаданої вище градації, важливим композиційним прийомом у романі “Червоне і чорне” є антитеза, закладена в системі образів твору (плебей – аристократи), протиставленні (провінція – столиця) і характері головного героя (щирі почуття – холодне лицемірство; талановитість – неможливість її реалізувати; високі поривання – ница дійсність). Однак уважний читач помітить антитезу вже в загадково-контрастній назві твору – “Червоне
Насамперед зауважимо, що червоний і чорний кольори – це не просто контраст, а різкий контраст, не просто протиставлення, а протиставлення максимально можливе. Щось подібне довго шукав О. Пушкін, бажаючи підкреслити величезну різницю між характерами натхненного Ленського й стриманого Онєгіна: “Тьма і промінь, пісні і проза, лід і пломінь ховають більше схожих рис”. У Стендаля червоне і чорне – так само контрастні, як “тьма і промінь”, як “пісні і проза”, як “лід і пломінь”. Що ж хотів підкреслити автор?
Вичерпної
Як один з варіантів тлумачення назви твору можна запропонувати такий: “червоне” – це щирість і душевна чистота Жульєна Сореля, а “чорне” – це його честолюбство й холодний розрахунок. Інший – це конфлікт у душі героя природного (щирого) й цивілізаційного (лицемірного). Пригадаймо ще й одну з провідних опозицій просвітників “природа – цивілізація”. Які існують підстави для висунення цієї гіпотези? Жульєн Сорель – головний герой у “романі одного героя”, тому автор приділяє найбільшу увагу саме його образу. Те саме стосується й назви твору, якою письменники зазвичай найбільше переймаються, іноді по кілька разів змінюючи її. Отже, логічно припустити, що назва роману передовсім (але не цілком, звичайно) стосується образу Жульєна Сореля.
Існує й інша думка: червоне – це колір мундира військовика армії Наполеона, а чорне – колір сутани священика. Тобто це символ вибору життєвого шляху Жульєна Сореля. Цей варіант теж небезпідставний, адже для Жульєна Наполеон був кумиром і образ Бонапарта червоною ниткою проходить через увесь твір. Іноді Стендаль порівнює військову кар’єру (червоний мундир як її зримий атрибут) і духовну (чорна сутана). Ми вже говорили про те, що доба Наполеона, тобто час домінування військовиків, минула, а їй на зміну прийшла епоха Реставрації, коли священики стали заробляти більше, аніж офіцери. Та й досягти успіхів плебеям стало легше не у війську, а саме в церковному служінні. Саме з цієї причини, а не через високу духовну потребу чи чесноти, Жульєн обирає сутану священика й духовну семінарію: “Насолода перемоги над маркізом де Круазнуа остаточно заглушила голос доброчесності. Жульєн не міг більше стримувати радості. “Я, бідний селянин з Юри, приречений завжди носити цей похмурий чорний костюм! А проте двадцять років тому і я носив би мундир, як вони! Тоді такий, як я, або був би убитий, або став би генералом у тридцять шість років”. Тепер, щоправда, цей чорний костюм може дати до сорока років посаду на сто тисяч франків і синю орденську стрічку, як у єпископа Бовейського. – Ну що ж! – сказав він з якоюсь мефістофельського усмішкою, – виходить, я розумніший, аніж вони”. Цю ж версію підтверджують і такі слова Матильди: “Жульєн викликав у них страх навіть у своєму чорному костюмі. А що було б, якби він носив еполети”.
Серед безлічі припущень про значення роману “Червоне і чорне” можна знайти версію, за якою Стендаль замаскував під таємними кольорами два почуття, що бушують і володіють духом Жульєна Сореля. Пристрасть – щиросердечний порив, моральна спрага, неприборканий, беззавітний потяг, і честолюбство – спрага чинів, слави, визнання, дія не за моральними переконаннями в прагненні до мети – ці два почуття боролися в Жульєні, і кожне мало право володіти його душею. Автор розділив героя на дві частини, на двох Жульєнів: жагучого й честолюбця. І обоє вони домоглися поставлених цілей: Жульєн, схильний до природних почуттів, з відкритою душею, домігся любові пані де Реналь і був щасливий; в іншому випадку, честолюбство й холоднокровність допомогли Жульєну завоювати Матильду й становище у світі. Проте щасливим від цього Жульєн так і не став.
Є. Сверстюк
Чому Стендаль назвав свій роман “Червоне і чорне”? Це запитання ставив собі ледь не кожен читач цього роману. Критики досі губляться в здогадках, іноді наважуючись на малопереконливі гіпотези… Ромен Коломб, перший біограф Стендаля, писав: “Вже більше року я бачив на письмовому столі Бейля рукопис, на обкладинці якого великими літерами стояло: “Жульєн”… Якось він раптово перервав нашу розмову і сказав мені: “А що, якщо ми назвемо його “Червоне і чорне”… І, узявши рукопис, він замінив цими словами назву “Жульєн””.
…Які ж причини змусили Стендаля обрати саме цю “кольорову назву” і саме ці кольори? “До назви цієї книжки закладена вада або чеснота: вона залишає читача в повній невизначеності щодо того, що на нього чекає”, – писав тогочасний критик і зізнавався в тому, що і сам він її не розуміє. Роман із таким же успіхом можна було б назвати “Зелене і жовте” або “Біле і синє”… Сент-Бев відмовлявся пояснити цю туманну назву і бачив у ній “емблему, яку потрібно розгадати”.
Б. Реїзов
Існує також припущення, що в романі Стендаля червоне символізує революцію, а чорне – реакцію. Хоча й меншою мірою, аніж у двох попередніх, але для такої версії також є підстави.
Варто зауважити, що існує така закономірність у художньому тексті: якщо якісь слова використані в назві твору, то вони набувають особливого значення, символізують щось таке, що не зафіксоване в жодному тлумачному словнику. Тож не дивно, що слова “червоне” і “чорне” у романі Стендаля є ключовими. Так, червоний колір використано в зображенні церкви і подій, що в ній відбуваються. Це й святкове оздоблення храмів, “прикрашених яскраво-червоними заслонами”, і натяк на те, що колись саме в церкві проллється кров: “Йому здалося, що біля кропильниці блищить кров: це була розлита свячена вода, але від червоних завіс на вікнах вона здавалась кров’ю”. У художньому творі випадковостей немає: у цій церкві він згодом проллє кров пані де Реналь і внаслідок цього проллється його кров на гільйотині.
Чорний колір міцно асоціюється з одягом Жульєна: “Ви одягатиметесь у чорний костюм, але не такий, який носять духовні особи, а такий, який носить людина в жалобі”. Недаремно також Стендаль детально описує пояснення жалобного вбрання Матильди де Ла-Моль у день страти її пращура Боніфація. Як ви вже знаєте, за влучним висловом А. Чехова, “якщо в першій дії п’єси висить рушниця, то в останній вона має вистрілити”. Те саме з трауром Матильди: у середині роману вона згадує, як королева Маргарита Наваррська вшанувала пам’ять страченого Боніфація де Ла-Моля, а в його кінці Матильда чинить так само.
Отже, назва роману “Червоне й чорне” – справжній символ. За словами російського письменника й теоретика символізму В. Іванова, “справжній символ є темним і невичерпним у своїй останній глибині”. Це повністю стосується й назви твору Стендаля – її значення, метафоричний зміст можна й потрібно досліджувати, але дослідити остаточно й вичерпно – неможливо.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)