Андрєєв Леонід Миколайович – Янголятко

Сашка – герой “різдвяного оповідання” Андрєєва – мав непокірливу й сміливу душу, не міг спокійно віднести до зла й мстив життя. Для цієї мети він бив товаришів, грубив начальству, рвав підручники й цілий день брехав те вчителям, те матері… Перед Різдвом Сашку вигнали з гімназії, але, незважаючи на це, його запросили на ялинку в багатий будинок. Перед відходом у гості батько Сашки – Іван Савович, спившийся, що опустився, але добрий у душі людин, – просить що-небудь принести з ялинки. Блок, що зводив “Янголятко” до оповідання

Ф. М. Достоєвського “Хлопчик у Христа на ялинці”, писав про Сашке: “Його просто затягли на ялинку, насильно ввели у святковий рай. Що ж було в новому раї? Там було позитивно недобре, усе було так, як водиться в багатьох чималих сім’ях, – просто, мирно й кепсько”. “Злому хлопчикові”, як назвали Сашку, що глядели на чистеньких, гарних дітей, “здавалося, що чиїсь залізні руки взяли його серце й вичавлюють із нього останню краплю крові”.

И раптом (наступає улюблене Андрєєвим переродження героя, обов’язкове в різдвяному оповіданні) “вузенькі очі” Сашки “блиснули здивуванням”:

“На зверненій до нього стороні ялинки, що була освітлена слабкіше інших і становила її виворіт, він побачив те, чого не вистачало в картині його життя й без чого навкруги було так порожньо, точно оточуючі люди неживі. Те було воскової янголятко, недбало повішений у гущавині темних галузей і немов реявший по повітрю”. Здивований Сашка побачив, що “особа ангела не блищалася радістю, не туманилося сумом, але лежала на ньому печатка іншого почуття, не переданого словами, не обумовленого думкою й доступного для розуміння лише та кому ж почуттю. Сашка не усвідомлював, яка таємна сила тягла його до янголятка, але почував, що він завжди знав його й завжди любив…”.

Сашка спочатку грубо, а потім коштуючи на колінах перед господаркою будинку випрошує янголятка з ялинки. І коли свого домагається, у короткий момент щастя “усі помітили загадкову подібність між незграбним, вирослим зі свого плаття гімназистом і одухотвореним рукою невідомого художника личком янголятка”. Сашка приносить ангела додому, і батько теж випробовує потрясіння: “Батько й син не бачили один одного; по-різному тужили, плакали й радувалися їхні хворі серця, але було щось у їхньому почутті, що зливало воєдино серця й знищувало бездонну прірву, що відокремлює людину від людини й робить його таким самотнім, нещасним і слабким”. Обоє незабаром засипають, а янголятко, повішений у грубки, початків танути. “От янголятко стрепенулося, немов для польоту, і впав з м’яким стукотом на гарячі плити”. І незрозуміло, чи залишиться зустріч із ангелом початком або кінцем чуда

Через десять років, в 1909 р., Блок напише свій, поетичний, варіант його андріївського оповідання, що вразило, – вірш “Сухозлітний ангел”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Андрєєв Леонід Миколайович – Янголятко