Активно-творче ставлення до життя в поезіях Гійома Аполлінера
Гійом Аполлінер називав своє мистецтво “новим реалізмом”, “надреалізмом”, “сюрреалізмом”. Цей термін вперше прозвучав з уст поета у 1917 році й визначив появу нової модерністської течії. Сюрреалізм прагнув “створити видимість надреальної дійсності, яка поєднує риси яви й сну”, перебуває поза логікою, доводами розуму, традиційними естетичними та моральними нормами”. У сюрреалістичних творах, як правило, присутнє строкате зібрання власних страхів і наслань, незрозумілих явищ – мани чи мари, без пластичної цілісності
Для Гійома Аполлінера сюрреалізм був перш за все засобом пізнання “не слів, не марень, а реальності”, однак пізнання глибшого за просте відтворення життя, пізнання глибинного, внутрішньої сутності, “ідеї”. Отже, його поезія має насамперед філософський характер.
Митець мав свій погляд на місце поета та поезії у суспільстві. Вважав, що провідною метою поезії є пізнання світу в його цілісності, розкриття та розв’язання
Перший твір Аполлінера, що був перекладений українською мовою і став відомий широкому загалу українських читачів, – “Відповідь запорожців турецькому султану”. Це одна з талановитих спроб осмислення в європейській літературі легендарних сторінок української історії: запорізькі козаки були для поета символом вірності та відданості рідній землі, незламності духу. У дотепній відповіді запорожців на ганебну пропозицію, навіть погрозу турецького султана, у всеперемагаючій силі українського національного гумору він побачив особливий шлях подолання життєвих випробувань, своєрідну зброю. Його ліричний герой має змогу наслідувати у відчайдушній боротьбі з душевним розпачем та болем через нещасливе кохання випробуваний засіб козаків, у грубому народному гуморі знаходить можливість дати відсіч, епатувати пересічне міщанство.
Один із найулюбленіших моїх віршів Г. Аполлінера “Міст Міра-бо” яскраво демонструє новаторство поета. Критики вважають, що цей вірш передає смуток і розчарування поета, бо основний його мотив – швидкоплинність життя, кохання, неможливість зупинити час. У такому аспекті дійсно можна відчути песимістичне звучання твору, у той же час сам поет наказував “не шукати суму… лише саме життя”.
Ритм поезії запозичений із французької народної ткацької пісні тринадцятого століття, яку створив народ з метою подолання одноманітності виснажливого трудового процесу, надання йому найоптимальнішого темпу.
Можна впевнено стверджувати, що поет наслідує не пісню про кохання середньовічних ткачів, а трудову пісню людини, що усвідомила головну істину: жити і бути гідним звання Людини – найскладніша, найважливіша праця на Землі.
Міст Мірабо – це місце зустрічі закоханих, це місце гірких роздумів після розлучення. Чому ми не можемо зупинити час і залишитися назавжди там, де ми почували себе вільними, сильними, щасливими? Ріка і міст – динаміка і статика. Якщо вода – це життя, то в одну річку неможливо увійти двічі. Але кожна ріка має міст, створений людиною. На якусь мить ти можеш вийти зі стрімкого швидкоплинного потоку. Ти станеш на місток, легку архітектурну споруду, і опинишся над усім.
Вибравшись на міст, ти зможеш відсторонено спостерігати спокійну чи бурхливу, блакитну чи сталево-непривітну поверхню ріки. Міст Мірабо – символ кохання, яке в найкращі моменти допомагає відсторонитися від усього світу.
Міст – це символічний образ, спроба застигнути над невблаганним рухом хвиль, об’єднати роз’єднані береги. Міст – це мить у долі споконвічної ріки, а окреме людське життя – це мить між минулим та майбутнім.
Тільки у русі існує життя: зупинка є смерть. Кільцева побудова наче повинна підкреслювати, що все в житті повторюється, немає в ньому ані початку, ані кінця. Буття незмінне, знаходиться в постійному русі, у цьому і полягає його головна закономірність, його вічність. Але кожна людина має свій міст Мірабо.
У тексті оригіналу виділено жирним шрифтом п’ятнадцять дієслів, десять з яких мають значення руху: “спливає”, “проходить”, “минає”, “пішло”, “минуло назавжди, без вороття”, “приходить”, “настає”, “повернутися”, “повертатися подумки”, “пригадувати”, “б’є”. ,
Рефреном повторюється: “Дні минають я знаходжусь тут”. Болісно, що кохання минає без вороття. Життя без нього таке довготривале й одноманітно-буденне, а Сподівання, частіше за все безпідставні, не дають змиритися з цим, знесилюють, ятрять душу очікуванням яскравого, надзвичайного, чарівного.
Радість завжди приходить на зміну горю, людина ніколи не скоряється: “Дні минають я знаходжусь тут”. Серце окремої особистості б’ється в унісон зі споконвічними сподіваннями людства, з Буттям, із Всесвітом. У невпинному русі почуттів – запорука розвитку життя. Кожна мить нашого власного існування неповторна та значуща як для нас особисто, так і для всього людства. Вічне оновлення цього світу – його головна мудрість, запорука безсмертя:
Минають дні і минають тижні
Ні часу що минув
Ні кохання що повернеться
Під мостом Мірабо спливає Сена.
Звернімо увагу на авторську пунктуацію, власне на її відсутність. Це теж одна з новацій Г. Аполлінера. Відмова від пунктуації надає можливість читати поезію на одному диханні, без пауз. Відмова від пунктуації підкреслює важливість загальної мелодії вірша, що створюється за рахунок ритму, алітерацій, асонансів, пауз. У вірші співає сама душа, яка не знає ніяких зупинок та пауз у нескінченному вирі подій та почуттів.
Бажаючи точніше передати плин подій – їх одночасність, раптовість, динамізм – поет використовує уривчасті рядки, називні речення. У цей спосіб поет прагнув відтворити складний “потік життя”, у якому всі зв’язки розриваються й водночас всі фрагменти – “друзки реальності” – з’єднані невидимим ланцюгом, пізнати який покликана поезія. Отже, кожен із читачів може сам створити синтаксичний каркас, інтонаційний малюнок, свою емоційність вірша за допомогою близьких йому стилістичних засобів. Мабуть, саме тому поезія Г. Аполлінера по-різному прочитується не тільки різними людьми: ти сам, залежно від власного настрою, можеш підсвідомо варіювати своє сприйняття.
Вірш “Міст, Мірабо” за манерою пізнання реалій буття нагадує філософське відсторонене споглядання дійсності східних мудреців. Мовляв, ми знаємо, яке воно насправді, життя, нічого не можемо змінити, але можемо насолоджуватися кожною миттю, кожним подихом – бо життя прекрасне!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)