Зміст вірша Лермонтова “И нудно й смутно”

Перш ніж перейти до вірша, розбір якого є темою твору, хотілося б згадати відношення поета до людей його кола:

Як часто, пестрою толпою оточений,

Коли переді мною, начебто б крізь сон,

При шумі музики й танцю,

При дикому шепоті затверджених мовлень,

Миготять образи бездушних людей,

Приличьем стягнуті маски,

Лермонтов міркує як дуаліст, що різко відчуває дву-сторонность своєї психіки, як людина, приречена на постійне перебування “між двох життів у страшному проміжку”. Таке існування ускладнюється гострою самітністю,

коли люди здаються бездушними, а їхньої особи нагадують маски. Весь у владі своєї неприборканої фантазії, він пише винятково на підставі свого внутрішнього досвіду, страшно болісно почуває й переживає всю непримиренність двох протилежних початків, двох стихій своєї душі: небесного й земного, і в ній бачить основну причину трагедії свого життя

И нудно й смутно, і комусь руку подати

У мінуту щиросердечної негоди…

Желанья!., що користі дарма й вічно бажати?..

А роки проходять – всі кращі роки!

Існує вічний антагонізм між небесною душею й “мимовільним”, обтяжливо тяжким “супутником

життя” – тілом; як би вони не були зв’язані між собою в короткий покладений їм строк спільного існування, вони тяжіють у різні сторони

Любити… але кого ж?

На час – не коштує праці,

А вічно любити неможливо.

У себе чи заглянеш? –

Там минулого немає й сліду:

И радість, і борошна, і всі там мізерно…

Поета тягне до себе ніч, небо, зірки й місяць. У тиху місячну ніч розцвітають його сади, пробуджується мир його чарівних мрій, і легкокрила фантазія робить свій горний поле, несе в “далекі небеса”. Слабкий промінь далекої зірки “несе мрії душі його хворий”, і йому тоді “вільно й легко”. Зірки на чистому вечірнім небі ясні, як щастя дитини; але іноді, коли він дивиться на них, душу його наповнюється заздрістю

Він почуває себе нещасним тому, що “зірки й небо – зірки й небо, а він людина”. Людям він не заздрить, а лише “зіркам прекрасним: тільки їхнє місце зайняти б хотів”.

Є дивовижна “пташка Надія”. Удень вона не стане співати, але тільки що “земля вус^ет, одягнена імлою в нічній тиші”, вона “на гілці вуж співає так оладко, солодко для душі, що поневоле тягар борошн забудеш, внемля пісні тої”. І його душу, родинна небесам, прагне вгору; ока хотіла б і фізично відірватися від грішної землі, розстатися зі своїм “мимовільним супутником життя”, зі своїм тілом. А життя реальна, з її проблемами й страстями, здається дурним жартом

Що страсті? – адже рано иль пізно їхня солодка недуга

Зникне при слові розуму;

И життя, як подивишся з холодним вниманьем навколо –

Такий порожній і дурний жарт…

Згодом поет усвідомив себе ближче до дійсності, досвід його розширився убік вивчення оточуючих людей, побуту й суспільства, і якщо він не остаточно отрешился від своєї антитези, те, безумовно, зм’якшив її. У Творчості його з’явилися цивільні, соціальні мотиви, хоча наліт сумуй однаково залишився

По складності й багатству своїх мотивів поезія М. Ю. Лермонтова займає виняткове місце в російській літературі. “У ній, – по вираженню В. Г. Бєлінського, – всі сили, всі елементи, з яких складається життя й поезія: незламна міць духу, смиренність скарг, пахощі молитви, полум’яне, бурхливе одушевление, тихий смуток, лагідна замисленість, крики гордого страждання, стогони розпачу, таємнича ніжність почуття, неприборкані пориви зухвалих бажань, цнотлива чистота, недуги сучасного суспільства…”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Зміст вірша Лермонтова “И нудно й смутно”

Categories: Нові твори

Links