Життєвий успіх. Як я його розумію

Над тим, що таке життєвий успіх, ламали голову багато поколінь. Але до єдиного розуміння цього питання так і не прийшли. Адже скільки людей, стільки й думок. І всі вони різні. Це залежить від виховання, від рівня знань, навіть від особистих якостей людини. Для одних людей життєвий успіх полягає насамперед у матеріальному благополуччі. Для інших – зовсім в іншому. Їм далекі грошові проблеми. Вони захоплені своєю роботою й знаходять щиросердечний спокій у зовсім інших цінностях. І це теж свого роду “життєвий успіх”. На мій погляд, він укладений

у сукупності моральної задоволеності, щиросердечного спокою й матеріального благополуччя. Тільки при сукупності цих благ людина може почувати себе щасливим і тоді його голова звільняється від повсякденних турбот, йому не доводиться думати про “хліб насущному”.

У нього з’являється бажання працювати, втілювати в життя цікаві ідеї. І це стосується не тільки кар’єри, але й особистого щастя. Людина, що має улюблену роботу й робить успіхи або має шанувальників свого таланта, без домівки не може бути повністю задоволений життям. Тільки сімейне благополуччя може зробити людини по-справжньому щасливим.

І такі люди свій життєвий успіх зв’язують із теплотою, зарядом позитивної енергії, одержуваної в колі сім’ї. Але життєвий успіх у той же час, як рулетка: одному везе, іншому немає. А з іншого боку, людина сам творець свого щастя. У кожного повинне бути завзятість, терпіння, а головне – бажання домогтися чогось у житті. Може бути, з моєю точкою зору багато хто не погодяться, може бути, для них життєвий успіх – щось зовсім інше. Але на це можна відповісти одне: “Скільки людей, стільки й думок”.

Мене завжди тягло душою до нашого національного побуту, до російської культури, до народних традицій. Люблю ходити на традиційні народні дійства, присвячені різним святам, де справляють обряди, надягають барвисті народні костюми, звучать приказки, пісні, прислів’я, обмови й т. д. Після цього відчуття таке, начебто в казці побувала

Недавно я була на ранку в школі з орієнтацією на російську народну творчість. Ранок пристосували до річного циклу й назвали “Осінні посиденьки”. Взагалі-Те свято називається Покрив – кінець збирання врожаю, а школярі в цей час відпочивають на канікулах – вони теж добре потрудилися

У шкільному актовому залі, де проходив ранок, обстановка була немов у великій російській хаті. Сцена, прикрашена гірляндами з осінніх листів, нагадувала лісову галявинку. Поки хазяї готувалися до театралізованого подання традиційних обрядів, я із задоволенням і подивом розглядала експонати шкільної виставки “Майстерність і фантазія”. На стінах висіли барвисто розшиті рушники, аплікації, ляльки в традиційних костюмах. Ці експонати прикрасили б будь-який будинок. Але от на сцену вийшли двоє ведучих у народних костюмах “осінь”, і подання почалося

Перший ведучий лунко возвестил:

Добрий день,

Гості звані й бажані!

Люди старі й молоді,

Одружені й неодружені!

Ласкаво просимо на осінні посиденьки!

Що ж буде далі? На сцену вибігла білява красуня в яскравому сарафані з букетом з осінніх листів у руках і стала читати дзвінким голосом тютчевские вірші:

Є в осені первісної

Коротка, але чудова пора –

Весь день коштує як би кришталевий,

И променисті вечори…

Де бадьорий серп гуляв і падало колосся,

Тепер вуж порожньо все – простір скрізь, –

Лише павутини тонке волосся

Блищить на дозвільній борозні

Як точно великий російський поет Федір Іванович Тютчев відбив час осінніх свят: “на дозвільній борозні”. Точніше не скажеш! Приємно, що діти не забувають наших чудових поетів

Побачивши, що я роблю записи в блокнот, і, видимо, подумавши, що я з газети, до мене підійшла одна з керівниць і організаторів ранку Галина Миколаївна Іванова. Вона увлеченно початку мені розповідати про те, з яким ентузіазмом діти ставляться до подібним до заходів

– Рідне є рідне, і це нікуди не дінеш, – додала вона з деяким смутком у голосі. – Розумієте, нам просто необхідно вертатися до народних традицій, щоб зберегти наш російський народ. Він же такий добрий і талановитий!

У цей момент я так перейнялася до щирої жінки, що зобразила теперішнього кореспондента, здатного добре освітити тему і якось допомогти святій справі. Але Галина Миколаївна, вибачившись, уже поспішала на сцену до своїх вихованців. Я завмерла чекаючи нового барвистого дійства. Далі звучали вірші Пушкіна й Фета.

Потім на сцену запросили виконавців сценки “Ситцеве весілля”. “Молода дружина” одягнена в плаття покрою російської сорочки. На “чоловіку” традиційна російська косоворотка, прикрашена в стилі ситцевої мозаїки. Коли “молодята” сіли за стіл, розпорядник гучно викликнув: “Що було – бачили рік назад на весіллі; що зараз бачимо – ситцеве весілля; що буде – побачимо, спереду ще багато років до брильянтового весілля”. А за традицією, серед подружжя, що живуть у миру й згоді, прийнято відзначати річниці всіх весіль: ситцеву, скляну, дерев’яну, бронзову, срібну, золоту й брильянтову

Традиція нагадує, що перші роки подружнього життя – дуже відповідальний період для молодят. Існує багато звичаїв і обрядів, які саме в цей період повинні захищати молоду сім’ю від нечистих, темних сил і допомагати світлим силам піклуватися про продовження роду. Молодій дружині надягають на голову особливо прикрашений кокошник. Виявляється, російські жінки за звичаєм носили кокошники до появи першої дитини в перший рік заміжжя. Кокошник був свого роду оберегом молодих матерів

Хлопці увлеченно провели театралізоване подання “Ситцевого весілля”. Коли я верталася додому, те відчуття було таке, начебто я з теперішнього весілля йду. Рідне нікуди не дінеш, все це в крові російської людини, і добре, що скрізь по Росії виник інтерес до наших вікових традицій


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Життєвий успіх. Як я його розумію

Categories: Нові твори

Links