Жанна д’Арк у творчості Шиллера

Сучасний дослідник Творчості Шиллера й отут подивується тому, як деякими й убогими “творами” обходився Шиллер, щоб підкріпити свою інтуїцію історика й творчу міць драматурга. Адже насправді можна лише дивуватися надзвичайному достатку документального матеріалу про Жанну д’арк. Акти й протоколи обох процесів – інквізиційного процесу 1431 року й виправдувального процесу середини XV століття – збереглися майже повністю й дозволяють скласти собі глибоке подання про чудовий характер цієї дівчини і її людей, що оточували – друзів

дитинства, сусідів, кумоньок, священиків, хазяїв постоялих дворів, лицарів і воєначальників. Сьогодні ці унікальні тексти пропонуються нам у звичайних книжкових виданнях кишенькового формату. Шиллер же не підозрював про існування цих документів, але якби навіть він і знав про їх, однаково у своєму Веймаре він дарма не зміг би їх роздобути. Лише через багато років після його смерті матеріал цей був знайдений і опублікований

Жанна д’арк із Домреми у Верхній Лотарингії народилася 6 січня 1412 року в сім’ї селянина й з малого років була пастушкою. Їй чулися неземні голоси; вони веліли їй іти у Францію – країну,

що уже два десятиліття підряд роздирали війни й тепер загрожували захопити англійці,- а головне – зі зброєю в руках поспішити на допомогу дофінові, що терпів утиску від ворогів. Корячись велінням цих голосів, Жанна самим неймовірним образом встає на чолі війська й розбиває англійців під Орлеаном, але в травні 1430 року попадає в руки ворогів. На настійну вимогу англійців відбувся церковний процес, на якому Жанну як чаклунку (відьму) засудили на страту за допомогою спалення. Вона вмерла на багатті 30 травня 1431 року в Руане, дев’ятнадцяти років від роду. З її відповідей і показань, відбитих у судових протоколах, встає образ розсудливої дівчини, прямодушної й правдивої, надзвичайно розумної, але при тім перейнятою переконаністю у своєму божественному покликанні й в особливому благоволінні до неї ангелів

Повторюємо: Шиллер не знав про існування цих джерел. Силоміць своєї інтуїції він наблизив образ Иоанни у своїй п’єсі до історичного його прототипу – та й до того ж він ніяк мав у своєму розпорядженні знання зовнішніх подій і віх цього дивного життя. І цей сам по собі фантастичний матеріал аж до п’ятої дії втілений згідно з історичною дійсністю – так, змальовано в п’єсі сільське дитинство Жанни, покликання, викликане їй “голосами”, її шлях до дофіна, перемога під Орлеаном, її ратні подвиги, коронація Карла VII у Реймсі, нарешті, її полон англійцями,- однак епілог п’єси з історичною реальністю нічого загального не має. З волі Шиллера його героїня гине всражении.

Справжній мученицький кінець цієї дівчини, що лише через п’ятсот років після своєї загибелі на багатті спочатку була оголошена праведницею, а потім і святий, таким чином, не показаний у драмі Шиллера. Ефектним драматургічним ходом вигнання Жанни поставлено у фінал сцени коронування. Жанна втрачає свій престиж, як тільки головна мета – коронація законного короля – виявляється досягнутою. Вигнання Иоанни провокує своєю появою її батько… У драматичній поемі із цієї мінути починають звучати фантастичні мотиви, фатальний же образ батька сходить до підсвідомих мотивів Шиллера. Блискучим достоїнством п’єси є її поетичність. Взяти хоча б сцену, де селянин Бертран вертається з містечка із шоломом у руках, що йому усучили проти його волі (явище 3-е Прологи):

На площі юрбилася тьма народу Вкруг утікачів, як тільки прибігли З недоброю з Орлеана звісткою; Все місто було у волненье; крізь юрбу Із зусиллям я продирався… раптом

Циганка смаглява із мною зштовхнулася; У руках у їй був цей шолом; вона, Пронизливо в очі мені подивившись, Сказала: “Ти, я знаю, шукаєш шолома; От шолом, не доріг він, візьми”.-“На що?- Я відповідав їй.- До латників піди; Я хлібороб, мені немає потреби в шоломі”. Але я ніяк не міг відговоритися. “Візьми, візьми!- вона одне повторювала.- Тепер для голови сталева покрівля Приютнее всіх кам’яних палат”. І так з вулиці однієї в іншу Вона за мною гналася із цим шоломом. Я подивився: він був гарний і світлий, Був лицарської гідний голови; Я взяв його, щоб ближче розглянути; Але тим часом як я стояв у сомненье, Вона з очей моїх, як сон, пропала: Її юрбою народу віднесло… І цей шолом у моїх руках залишився.

Єдина із всіх останніх драм Шиллера, ця п’єса не побачила прем’єри у Веймарском театрі. Не побачила тому, що цього не захотів Карл Август, і на те були в нього цілком певні причини. “Орлеанская незаймана” Вольтера, забавна й іронічна поема про Жанну д’арк, написана олександрійським віршем, з перших днів своєї появи в 1755 році стала улюбленим об’єктом шукаючого легкого прибутку переписувачів і видавців, і її охоче читали при кожному європейському дворі. По суті, могло б трапитися й так, що великий Вольтер віддав би належне дівчині з Домреми, показавши її жертвою церковного процесу, інсценованого силами, обуревает цілком мирською спрагою влади,- він зволів, однак, викрити у своєму добутку інфантильні марновірства й сміховинна гра в лицарську доблесть. Через широку популярність цієї фривольної поеми герцог почел недоречним давати на сцені придворного театру трагедію на ту ж тему, пронизану ідеалістичним духом

Була, щоправда, у Карла Августа на те ще й інша причина: єдиною акторкою в трупі Веймарского театру, гідної грати в п’єсі головну роль, була його коханка Ягеман. Здумай Ягеман грати незайману, це дало б публіці привід до жвавих пересудів. А стало бути, постановки не можна було допускати. Але якщо відволіктися від зрозумілої негативної реакції Карла Августа, треба сказати, що він зумів оцінити поетичність нової драми Шиллера: “Багато тепла в цій поемі, що не залишить холодним навіть і того, хто ніколи не почував смаку до християнської міфології… Сумовита німецька Мова звучить прекраснейшей мелодією, на яку тільки він здатний…”- писав герцог своячці Шиллера Кароліні!

11 вересня відбулася прем’єра “Орлеанской діви” у Лейпцизі. Успіх спектаклю перевершив всі очікування. На третім поданні був присутній сам Шиллер, і поява його викликало бурхливу радість. Після цього навіть критика професійних розумників і та знайшла більше серйозний характер. Взяти, приміром, що випливає оцінку: “Як властиво драматичний добуток ця п’єса, безсумнівно, нижче всіх його колишніх робіт; вірніше було б сказати, що вона перебуває на найменш високому рівні з усіх. Однак як історично-романтична поема, що малює людські характери,- це самий зухвалий, піднесене добуток, на яке коли-або наважувався поет”. (Меркель, “Листа до жінки”, Берлін, 1802 р.,- той самий Меркель, що злобливо изничтожил “Марію Стюарт”.)

Винятковий інтерес збудила “Орлеанская діва” у Франції. Тут ми зустрічаємо всю палітру оцінок – від нищівної критики до шаленого захвату. У передмові до першого французького перекладу драми, виданій в 1802 році, Мерсье писала: “Його трагедійна муза саме така, яку мені хотілося б бачити і яку я люблю, така, нарешті, яку я бажав би бачити французькою громадянкою”. Слідом за цією публікацією з’явилася безліч французьких перекладів, а також наслідувань. Безсумнівно, трагедія Шиллера сприяла проясненню, а бути може, і висветлению образа цієї національної героїні у свідомості французів – на місце Незайманої заступила Діва. А коли згодом Жанну д’арк спочатку оголосили праведницею, а потім і канонізували – що ж, не буде помилкою й у цьому доглянути вплив драми, створеної людиною, настільки далеким від релігії


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Жанна д’Арк у творчості Шиллера

Categories: Нові твори

Links