Засудження лицемірства, крутійства сільської верхівки в образах виборного і возного

Вже майже два століття минуло з того часу, як Іван Котляревський написав п’єсу “Наталка Полтавка”. Але і сьогодні вона “продовжує лунати на сцені дивно милими піснями”, і сьогодні є актуальними ті проблемі, що знайшли відображення в цьому творі.

Конфлікт п’єси має побутовий характер, але основа його – соціальна. Наталка не може одружитися з Петром через його бідність, проте й відмовляє возному, бо не хоче потрапити в матеріальну залежність від нього. Втіленням соціальної несправедливості у творі є возний Тетерваковський

та виборний Макогоненко: які змальовані автором у комічному, але одночасно й викривальному плані.

Тетерваковський за походженням дворянин, але займає низьку посаду – він возний, тобто типовий чиновник повітового суду, що розвозить різні папери, виставляє на продаж майно тих, хто заборгував. Будучи людиною “освіченою”, він складає людям позови, скарги, не забуваючи за це брати “винуждениї

Подарочки” – хабарі. До хабарів він ставиться як до чогось звичайного, і щиро обурюється, що уряд забороняє брати “взяточки”. Возний за визначенням Миколи, – “юриста завзятий і хапун такий,

що із рідного батька злупить”. Не проминає він нагоди збагатитися і за рахунок державної казни. Для того, щоб підкреслити своє становище та “освіченість”, він вживає у своїй мові заплутані конструкції, що насичені канцеляризмами і старослов’янізмами. Навіть залицяючись до Наталки, він не може їх позбутися. Його почуття до дівчини не щире, скоріше це бажання домогтися володіння нею, як”движимим і недвижимим іменієм для душі”. Як життєве кредо, що відображає моральні принципи і низький духовний рівень возного, звучить перероблена ним пісня Сковороди:

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,

Хто не лукавить, то ззаду сидить.

Лицеміром, хапугою і казнокрадом зображено возного у творі. Навіть добродушність і схильність до жарту не піднімають його в очах односельців. Споріднену душу возний знаходить в особі виборного Макогоненка, типового заможного селянина, що правдами і неправдами здобув посаду дрібного урядовця. Відповідно до свого становища він стоїть на боці панів, з цих позицій він ставиться до бідняків, стосовно яких вживає вульгарну і лайливу лексику, чим демонструє свою зневагу і ворожість до них, влучно схарактеризував виборного Микола: “міг би бути добрим чоловічком”, “так біда – хитрий, як лисиця, “де не посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже”.

Типових представників сільської верхівки змалював Іван Котляревський в образах виборного і возного. Типових через їх хабарництво і крутійство, лицемірство і бажання нажитися за чужий кошт.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Засудження лицемірства, крутійства сільської верхівки в образах виборного і возного